LITMIR.BIZ

Скачать книгу

мені цікаво! Я попленталася за папаєм, і, коли він розгорнув фольгу, просто в ніс мені вдарив ненависний запах. У згортку виявилася величезна рибина – вона по-дурному витріщала на мене свої осклянілі очі.

      – Ой-ой-ой! – верескнула я.

      – Я попереджав, – знову посміхнувся папай.

      Він поставив на вогонь сковороду, налив на неї маслинової олії й поклав туди рибу. Виглядав він стомленим.

      – То це не страшно! – хоробро відповіла я, хоча, як ви вже знаєте, для мене немає нічого гіршого, ніж запах риби – не важливо, сирої, вареної чи смаженої.

      Я затисла ніс прищіпкою і, поки папай морочився зі сковородою, приготувала тацю для мами. Якщо подати їй пізню вечерю в постіль, вона не буде нервувати, а зрадіє. Правда, коли ми врочистою процесією наблизилися до дверей батьківської спальні, звідти долинуло неголосне похропування.

      – Супер, – зітхнув папай, прочиняючи двері. – І хто ж тепер їстиме цю рибу?

      На маминому ліжку хтось тихенько нявкнув, і відразу об мою ногу потерлося щось м’яке. Ми з папаєм розсміялися й поклали в мисочку Білосніжки її вечерю, після чого папай дав мені в руки якийсь пакет.

      – Це тобі від вово, – сказав він. – До твого першого шкільного дня.

      От здорово! У мене навіть голова засвербіла. Вово – бразильською «бабуся». З мамою мого папая я познайомилася тільки цього літа, але вже скучила за нею. А все тому, що Бразилія – моя друга батьківщина. Як добре, що бабуся згадала про мене!

      У пакеті виявився пенал. Рожевий пластиковий пенал із намальованою принцесою. У неї було світле волосся й золота корона.

      – О! – тільки й змогла сказати я, старанно ховаючи розчарування.

      Начебто я збираюся в перший клас, а не в п’ятий. Але навіть і в першому я не вибрала б рожевий пенал із принцесою. Папай, напевно, теж це зрозумів. Він зніяковіло посміхнувся:

      – Я гадаю, світле волосся нагадує вово про тебе. Коли вона телефонує, то обов’язково запитує, як справи в її маленької принцеси.

      – Класний пенал! – утішила я папая й вирішила все ж таки взяти його завтра до школи.

      Свій старий пенал я так і не знайшла, і мама довго розводилася стосовно того, що в нас не так багато грошей, щоб постійно купувати речі, які я розкидаю абиде.

      Папай присів на моє ліжко і зробив мені «кафунью». Тобто погладив по голівці. Я дуж-ж-же люблю «кафунью», а папай у цій справі – справжній чемпіон світу.

      – Пам’ятаєш час, коли ми щойно переїхали до Гамбурга? – запитав він. – Тоді ти теж збиралася в нову школу, і тобі дуже хотілося знайти подругу – таку, як Фло. Ми з Пенелопою сьогодні про це говорили.

      – Так, – відповіла я й згадала про нашу стару школу з козами.

      На серці в мене полегшало. У третьому «б» ми потоваришували із Фло, а в четвертому «б» були вже нерозлучними. Цілком зрозуміло, що в новій школі все так і залишиться!

      – Ви ж записали нас в один клас, правда? – про всяк випадок уточнила я в папая.

      – Авжеж! – відповів він. – Разом

Скачать книгу