LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і Лугового є героїн, і вона хоче його спробувати. Сказала, що дуже хоче уколотися, бо все вже пробувала, а ніколи ще не кололася героїном… А їй казали, що це нірвана, дуже великий кайф, і найкласніший прихід, коли колешся, і що вона не заспокоїться, поки сама не спробує… Я злякалася тоді дуже. Почала її відмовляти. Казала, що в неї дах поїхав, що колотися – вірна загибель, що вона може заразитися на СНІД, наводила різні аргументи, а вона відповідала, що це «байки для тупих»… Така в неї була улюблена приказка… Вона вважала, що всі ці історії про наркоманів, які кололися і деградували, – то «байки для тупих», а вона розумна, тому не підсяде, а просто спробує разок, і все…

      – Згадайте, будь ласка, хто саме приніс героїн, – наполягав чорнявий.

      Купер на секунду задумалася і рішуче випалила:

      – Захарченко!

      – У мене не було героїну! – образився Захарченко у клітці. – Його приніс твій друзяка Саша!

      – Захарченко! – підвищив голос сивий. – Може, ви дозволите вже свідку дати свідчення? Ми вам тут часом не заважаємо? Чи будемо слухати тільки вас? Продовжуйте, Купер!

      – Наташку було не переконати, – продовжила Соня після обережної паузи. – Я ж кажу, вона була легковажна, ніколи не думала про наслідки. Вона така була, бєзбаш… Ну – любила пробувати все нове… Вона думала, це така пригода, наче на Балі злітати… Та вона взагалі мене не чула! Взагалі! І вони там почали готуватися, принесли ці жахливі шприци… Захарченко почав усе налаштовувати, а Луговий йому допомагав…

      Захарченко переминався з ноги на ногу в своїй клітці, наче йому вкрай потрібно справити нужду і він тримається з останніх сил.

      – А ви що ж, відмовилися від героїну? – спитав сивий таким тоном, ніби мова йшла про морозиво.

      Купер подивилася на суддю із жахом:

      – Ви що, я з дитинства боюся уколів! І взагалі не вважаю, що треба вживати наркотики! А ви хіба так не вважаєте?

      – Як звали приятеля Лугового? – відізвався чорнявий замість сивого, котрий навряд чи планував відповідати на риторичні питання.

      – Я ж кажу, не пам’ятаю! – вигукнула Соня в запалі. – Може, Діма його звали! А може, Вітя! А може, дійсно, Саша! Ми паспорти одне одному не пред’являли!

      – Що було далі?

      – Захарченко все зробив, сказав Наташі, що сам зробить їй укол, тому що вона не мала досвіду в цих справах. Я не можу навіть дивитися на ці уколи! Страшно і бридко! Сказала їм, що викличу таксі і поїду додому, тому що мені з ними, наркетами, нецікаво! Помахала ручкою і пішла! Викликала таксі, вони сказали, що не поїдуть, тоді подзвонила знайомому, трохи ще посиділа у Наташі в барі, а потім за мною приїхала автівка. І все.

      – Я не робив наркотик, – відгукнувся Захарченко безнадійно.

      – Будь ласка, Захарченко, ставте ваші питання свідку, – дозволив сивий.

      – Який вигляд мав хлопець, що був у кімнаті разом з нами? – спитав Захарченко.

      Купер знову-таки дивилася на суддю, а не на підсудного:

      – Начебто, худорлявий. Здається, світле волосся…

      – Його звали Саша?

      – Його могли звати хоч Гаврило! – роздратувалася Купер. – Ще раз кажу:

Скачать книгу