ТОП просматриваемых книг сайта:
На стрімчаках божевілля. Говард Филлипс Лавкрафт
Читать онлайн.Название На стрімчаках божевілля
Год выпуска 1931
isbn
Автор произведения Говард Филлипс Лавкрафт
Жанр Ужасы и Мистика
Издательство OMIKO
Віден із неослабним завзяттям продовжував наглядати за фермою, впродовж тривалого часу навідувався туди щоночі. Не минало й тижня, щоб він не побував там (за винятком тих ночей, коли щойно випадав сніг, щоб не полишати слідів). Але навіть тоді чоловік підбирався якомога ближче під’їзною дорогою або льодом річки, що протікала неподалік, аби переконатися, які сліди залишили інші відвідувачі ферми. Коли, вирушаючи в плавання, Віден мав перерватися у своїх спостереженнях, він винаймав свого давнього приятеля Елізара Сміта, котрий підміняв його на той час; обоє вони могли б розповісти купу дивних речей. Вони не робили цього винятково тому, що знали: зайві чутки можуть лише настрахати їхню жертву та унеможливити їхні подальші спостереження. Перш ніж щось зробити, вони хотіли добути точну інформацію. Отже, вдалося дізнатися чимало дивного (Чарльз Вард часто казав своїм батькам, як він шкодує, що Віден вирішив спалити свої нотатки). Все, що можна сказати про їхні відкриття, узяте з вельми туманного щоденника Елізара Сміта, а також заяв інших мемуаристів та авторів листів, котрі могли лише повторити почуте від інших. За їхніми словами, ферма була лише зовнішньою оболонкою, під якою ховалася небезпечна похмура безодня, безкраї глибини якої недоступні людському розуму.
Згодом стало відомо, що Віден і Сміт уже давно переконалися в тому, що під фермою пролягає ціла мережа тунелів і катакомб, в яких, крім старого індіанця та його дружини, перебуває й безліч іншого люду.
Сама будівля ферми зі старовинним гострим дахом, збудована в середині XVII століття, вціліла. Будинок мав високий димар і восьмикутні вікна з ажурними ґратами. Лабораторія розмістилася в північній прибудові, де дах накривав її майже до землі. Будинок стояв осторонь від інших споруд, і оскільки звідти в зовсім несподіваний час часто долинали дивні звуки, то мав би існувати доступ до оселі крізь підземні потаємні ходи. До 1766 року тут лунало невиразне бурмотіння та шепотіння, гарячкові вигуки, що їх супроводжували дивні пісні або закляття. Але, починаючи з 1766-го, людські голоси, що долинали звідти, злилися в огидну та страшну какофонію, в якій виділялися то монотонний монолог людини, котра покірно схилялася перед чужою волею, то вибухи скаженої люті, то діалог, що переривався загрозливим лементом, задихаючись благанням і протестним воланням. Здавалося, там зібралася купа люду, що балакає різними мовами, які знав Карвен, його різкий голос шпетив, дорікав або погрожував (його часто можна було розрізнити серед інших).
Складалося враження, що в будинку перебуває кілька людей: Карвен, його бранці й охорона, що їх стерегла. Часто Віден і Сміт чули звуки чужої мови, такої незвичної, що ні той, ні інший не могли визначити національність мовця (хоч обоє побували в багатьох різномовних гаванях світу). Але часто чоловіки, хоча і з труднощами, таки розбирали