Тінь над Інсмутом - Говард Филлипс Лавкрафт

Скачать книгу

зникли, і з того часу їх більше ніхто не бачив. Ось тоді наші хлопці й організували отой «Езотеричний орден Даґона», купивши для нього будівлю старої масонської ложі… Хе-хе-хе-хе… Метт Еліот був масоном і заперечував проти того, щоб будинок продавали їм, але незабаром і він кудись завіявся.

      Пам’ятаєте, я казав, що спочатку Обед нічого не хотів змінювати в житті острів’ян-канаків? Гадаю, що спочатку у нього і на гадці не було займатися якимось схрещуванням із цим племенем, – йому не треба було вирощувати людей, котрі підуть під воду заради безсмертного життя. Все, що йому було треба, – це золото, за яке він був готовий платити навіть більшу ціну. А ті, інші, також начебто якийсь час цим обмежувалися…

      Сорок шостого в місті, проте, стали над дечим замислюватися. Занадто часто стали зникати люди, дуже вже дикі стали читати проповіді на недільних збіговиськах і надто багато балачок велося про той риф. Здається, й я також доклав до цього свою руку – розповів членові міської управи про те, що бачив із даху свого будинку. Якось вони, тобто Обед та його хлопці, організували на рифі щось на кшталт сходин, і до мене долинула якась стрілянина, яку вели між кількома човнами. Наступного дня Обед і ще тридцять двоє його людей опинилися у буцегарні, а всі навколо подейкували, в чому там річ і яке звинувачення їм можуть висунути. Ісусе Христе, якби хоч хтось зміг зазирнути наперед!.. Бодай на кілька тижнів, упродовж яких ніхто не зникав і нікого не кидали в море.

      Зедок усе більше виявляв ознаки страху й утоми. Тому я дав йому можливість трохи перепочити, хоча мимохідь із тривогою зиркав на годинник. Наближався час припливу, і посилене шелестіння хвиль, здавалося, частково привело його до тями. Особисто я був навіть радий цьому, позаяк сподівався, що на великій воді не так різко буде відчуватися огидний запах риби.

      Тим часом я знову став уважно дослухатися до його шепотіння.

      – Тієї жахливої ночі… я побачив їх. Я знову опинився на своєму даху… їхнє скупчення… мало не цілі юрмиська вкривали своїми тілами поверхню всього рифу, а потім попливли через гавань у бік гирла річки Менаксет… Боже, що творилося тієї ночі на вулицях Інсмута!.. Вони гупали в наші двері, але батько не відчиняв… Юрби вмираючих… постріли та зойки… лемент на старій площі та центральному майдані в Нью-Черч-Ґріні – ворота в’язниці розчахнуті… якась відозва… чи зрада… все це назвали чумою, коли люди увійшли досередини та виявили, що половини наших хлопців бракує!.. Ніхто не врятувався, лише ті, хто були з Обедом, і ще ті істоти, або ким там вони були… А потім усе заспокоїлося, хоча більше свого батька я ніколи не бачив…

      Старий важко сапав, чоло його вкрилося рясним потом, рука, що стискала моє плече, напружилася.

      – На ранок усе прояснилося, адже після них залишилися сліди… Обед узяв усе під свій контроль і повідомив, що має намір багато що змінити… Сказав, що інші також будуть молитися з ними призначеної години, а в деяких будинках з’являться – як він їх назвав – гості…

Скачать книгу