LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Змивши рештки розуму… – сердито забурчала мара. – Піч від учора не топлена, борщ не зварений… Що господар їстиме?

      – А я про що? – не здався сусідко. – Нехай тільки звелить – миттю обернуся. А без дозволу хазяйнувати не можна. Не гірше за мене знаєш…

      – Жерти хочеш, утробо ненаситна, ось і чіпляєшся до молодого господаря… – не давала себе переконати мара.

      – Може, й справді, повечеряти? – задумливо промовив Тарас. – За весь день ані крихти в роті не було. Добре, займіться кухнею. А домовик мені тим часом оповість те, чого я про себе ще не знаю. Про що в минулий раз не договорили.

      – Оце діло! Оце добре… – втішився сусідко. – Я вже йду!

      – Сиди, бідо недолуга… – спинила чоловіка мара, крекчучи і шарудячи тирсою та квасолинням. – Поки ти впораєшся, наш господар не те що до пізньої ночі вечері не дочекається – снідати завтра в обід буде. Сідайте до столу, сама все зроблю.

      Схоже, і Нав, і Яв, а може – навіть Прав влаштовані однаково, і без жіночих рук ні «тпру», ні «ну»… Хоча, що ж тут дивного – господиня потрібна в кожній оселі.

      Тарас ще й обличчя не вмив, як у печі басовито загув вогонь, в курнику сполошилися кури, а трохи згодом на сковороді зашкварчала величезна яєчня. Розпускаючи по хаті духмяний аромат смаженої цибулі і пострілюючи пригораючими шкварками. Хлопець тільки облизався. Від таких запахів і ситий враз зголодніє, а він – ще як позавчора обідав.

      – Ти там, теє… – Тарас затнувся, не звик ще командувати, хоч і своєю, можна сказати – домашньою, а все-таки нежиттю. – Не шкодуй яєць… Так щоб на всіх вистачило… І світло запаліть. Чого дарма в темноті сидіти?

      Що саме запалив домовик, Куниця не второпав, але рівне і ледь блакитне сяйво, що освітило кімнату, більше нагадувало легку передранкову імлу, ніж відблиск полум’я.

      – Не турбуйся, господарю, – відповіла мара. – Ці ненажери у мертвого відберуть, а голодними не залишаться. Ой! – зрозумівши недоречну двозначність своїх слів, вона голосніше заторохтіла посудом. – Краще не відволікайте, а то не припильную – вугілля будете їсти.

      – Гаразд, – кивнув Тарас. – Ну, тоді ваша черга, чолов’яги. Розкажіть, що бабуся мені перед смертю розповісти не встигла?

      Але, видно, і на цей раз примхлива доля вирішила, що не прийшла ще пора хлопцю дізнатися про сімейні таємниці. Двері в будинок тихенько, зовсім без скрипу, як вони впускали тільки своїх – відкрилися, і в хату, лякливо озираючись, увійшла Ребекка.

      Побачивши Тараса, дівчина трохи заспокоїлася, але кинулася до нього так поквапно, немов побоювалася не застати нареченого в живих. Що і підтвердив її переляканий шепіт. Той самий, що голоснішим за крик буває. Особливо вночі.

      – Слава богу, встигла!

      Притискаючись обличчям до грудей хлопця, дівчина не побачила, як зі сковороди, що нібито сама по собі відсунулася на краєчок кухонної плити, зникла половина яєчні.

      – Я так злякалася…

      Ну що ти скажеш? З Купальської ночі все відбувалося не переймаючись

Скачать книгу