Життя Марлен Дітріх. Том 2 - Мария Рива #PROCreators

Скачать книгу

а інші ставляться до неї як до неживої, безсловесної істоти, яка не має почуттів та бажань, людина мимоволі стає все більш пасивною, звикає не ставити питань, а просто виконує накази.

      Звісно ж, я намагалася втекти. Але мені не було куди йти, навколо не було нікого, хто вислухав би мене та по-доброму поспівчував – якщо б я спромоглася віднайти слова, щоб виразити все, що мене мучило. Тож я пішла до єдиного місця, що було мені добре знайоме, і де я почувалася в безпеці,– у себе. Сховала глибоко у собі свою таємницю, дозволила їй стікати гноєм та поступово перетворюватися на моє особисте пекло. Коли людині завдали шкоди, особливо завдяки недбалості тієї, яка вважала себе «люблячою матір’ю», пекло стає особливо пекучим.

      Навіщо моїй матері знадобилося обрати цю жінку, а потім оселити мене разом із нею? Чи, може, вона хотіла, щоб мені було завдано шкоди? Чим я заслужила на таке ставлення? Матері повинні любити своїх дітей, захищати їх від зазіхань. Я була гарною дівчинкою, робила все, що вона від мене хотіла,– то чому ж їй знадобилося мене покарати? Чому вона воліла, щоб мені зробили боляче? Що я такого зробила? Чи ж я така погана?

      Усі ці питання, що не отримували відповіді, вирували всередині мене, посилюючи відчай та біль від наруги. Нарешті я дійшла висновку, що моя мрія про справжню власну домівку із люблячим чоловіком тепер ніколи не здійсниться і що я сама в цьому винна, бо дозволила заподіяти собі щось жахливе.

      Утім, певно, я й досі вірила в дива, бо попросила про зустріч із матір’ю, навіть не знаю навіщо. Упродовж решти життя я питала саму себе: про що я думала, чим сподівалася заспокоїтися? Мені необхідно було хоч чимось заспокоїтися – і, гадаю, скоріш інстинктивно я кинулася до матері, коли мені стало нестерпно боляче. Це була така дурість! Відчайдушна потреба у людяності часто наражає нас на дурість.

      Мені було сказано, що мама захворіла, але якщо я хочу її бачити, то можу навідати,– але тільки у разі, якщо залишатимусь дуже недовго та не буду нічим її турбувати.

      Жалюзі були спущені, кімната занурена в прохолодну тінь. Бліда і незвично квола, вона лежала на канапі серед подушок, однією рукою стискаючи на грудях м’яку вовняну шаль.

      – Серденько,– тихо видихнула вона, ніби цей невеличкий рух повітря вимагав від неї забагато зусиль. Мені спало на думку, що вона помирає, і я опустилася біля неї на коліна, її рука м’яко торкнулася моєї голови, немов благословляючи. І тут з’явилася Неллі.

      – Твоїй мамі треба трохи поспати, любонько. Приходь завтра, добре? Вона тебе покличе, обіцяю.

      Кинувши останній погляд на тріпочучі мамині повіки, я пішла… Може, вона про все знає? І тому більше не хоче мене бачити?.. Та ні, просто я невчасно прийшла. Ніколи не звертайтеся по допомогу до матері, коли вона щойно зробила аборт.

      Упродовж наступних чотирьох днів мама була недосяжною. Тим часом розпач замкнув коло у моїй душі і більше не мав наміру виходити. Для дива стало запізно.

      Господь був до мене милосердним, а час, у якому я

Скачать книгу