Робін Гуд - Александр Дюма Бібліотека пригод

Скачать книгу

до вас, Ґілберте, – людини шанованої та добропорядної. Рітсон розповів мені, що ви досі не зазнали щастя батьківства, що сестра його – добра і любляча жінка і ви не відмовитеся прихистити під своїм дахом сина хороброго воїна… Зрозуміло, всі витрати на утримання хлопчика я візьму на себе. І якщо Господь подарує йому довге життя і здоров’я, а я на той час іще буду живий, то сподіваюся, що матиму на старість собі підпору. Отоді я розповім йому славетну й сумну історію про його батьків… А доти ви виховуватимете малюка як власного сина… Чи згодні ви на мою пропозицію, Ґілберте?

      Гість із тривогою подивився на лісника. На суворому обличчі Ґілберта Геда промайнула тінь сумніву. Він запитливо подивився на дружину, але Марґарет мовчала, з ніжною усмішкою поглядаючи на дитину. Тоді втрутився Рітсон:

      – Сміх цього янголятка, Меґґі, сповнить ваше життя радістю і, присягаюся святим Петром, даватиме вам не меншу втіху, ніж брязкіт золотих монет, які щороку відлічуватиме вам щедра рука його милості…

      Марґарет тільки лагідно поглянула на чоловіка, чиє мовчання лицар витлумачив по-своєму.

      – Досі вагаєтеся, мій добрий Ґілберте? – спитав він, насупившись. – Вам не до душі така несподівана пропозиція?

      – Вона мене цілком влаштовує, сер лицар, – помовчавши, мовив лісник. – Як Меґґі? Якщо вона згодна, ми залишимо дитину в себе… Останнє слово – за нею.

      – Сер лицар має рацію, – промовила молода жінка, – хіба солдат короля має змогу виходити мале дитя? Я готова стати йому за матір. – Вона звернулася до гостя: – Але якщо коли-небудь, сер, вам спаде на думку забрати в нас хлопчика, скажу щиро, ми повернемо його з важким серцем. Єдине, що нас із чоловіком зможе втішити, – у вас він буде щасливіший, ніж в убогій лісовій хижці.

      – Отже, вона згодна, – кивнув Ґілберт Гед. – Я ж, зі свого боку, присягаюся берегти цього хлопчика і бути йому справжнім батьком. Як запоруку цих слів, сер лицар, візьміть мою рукавичку.

      – Слово за слово. – І гість кинув на стіл одну зі своїх рукавичок. – Тепер залишається узгодити розмір грошового утримання дитини. – Вийнявши з-під поли шкіряний капшук, туго напханий монетами, знатний гість спробував дати його лісникові.

      Але той відмовився:

      – Сховайте ваше золото, сер. Хліб і любов у нашому домі не продаються!

      Товстий капшук із грошима неодноразово переходив із рук лісника до рук дворянина, доки не втрутилася Марґарет. Вона сказала, що гроші, які надходитимуть на потреби дитини, зберігатимуться в надійному місці, і хлопчик отримає їх, щойно досягне повноліття. Так справу і злагодили, на превелику втіху всіх присутніх, відтак розійшлися по своїх кімнатах…

      Назавтра лісник прокинувся, тільки стало на світ займатися. Вийшовши у двір, він заздро поглянув на коней своїх гостей, яких саме чистив його слуга.

      – Оце так коні, Лінкольне! – зітхнув він. – Навіть не віриться, що допіру два дні торували шлях лісовими нетрями.

Скачать книгу