LITMIR.BIZ

Скачать книгу

що пес п’є воду зі своєї миски.

      Через кілька секунд він почув, як пес повертається. Він зупинився біля Трейвіса і потерся об його ногу.

      Глянувши вниз, Трейвіс побачив, що пес тримає в зубах бляшанку пива «Курз». Трейвіс узяв запропоновану бляшанку і відчув, як вона холодить пальці.

      – Ти взяв її з холодильника!

      Здавалося, пес посміхається.

      2

      Коли Нора Дейвон готувала вечерю на кухні, знову задзвонив телефон. Вона молила Бога, щоб це був не Стрек.

      Але це був він.

      – Я знаю, що тобі потрібно, – промовив Стрек. – Я знаю, що тобі потрібно.

      Нора хотіла сказати: «Я навіть не приваблива. Я проста похмура стара діва. Чого ти хочеш від мене? Я захищена від твоїх залицянь, бо негарна. Хіба ти сліпий?» Але вголос вона не змогла нічого сказати.

      – Ти знаєш, що тобі потрібно? – запитав він.

      До Нори нарешті повернувся голос, і вона промовила:

      – Дай мені спокій.

      – Я знаю, що тобі потрібно. Можливо, ти не знаєш, але я знаю.

      Цього разу вона першою кинула слухавку, грюкнувши нею так, що, напевне, у нього заболіло у вусі.

      О 8:30 вечора телефон задзвонив знову. Нора саме сиділа в ліжку, читаючи «Великі сподівання» та смакуючи морозиво. Її так спантеличив перший дзвінок, що вона впустила ложку в тарілку і ледь не перекинула десерт.

      Відставивши тарілку та книжку, Нора тривожно дивилася на телефон, який стояв на нічному столику. Почекала, поки він не продзвонить десять разів, потім п’ятнадцять, і двадцять. Тріскуче дзеленчання наповнило кімнату, відбиваючись від стін, поки Норі не почало здаватися, що кожен дзвінок впивається їй у череп.

      Врешті-решт Нора зрозуміла, що робить велику помилку, не відповідаючи. Він знатиме, що вона тут, але боїться підняти слухавку. Це буде йому на руку, бо він любить домінувати понад усе. А її боязливість, навпаки, лише заохотить його. У Нори не було досвіду боротьби, але вона бачила, що їй доведеться навчитися постояти за себе, і то якомога швидше.

      Вона взяла слухавку на тридцять першому дзвінку. Стрек промовив:

      – Я не можу забути тебе.

      Нора не відповідала.

      Стрек продовжував:

      – У тебе гарне волосся. Таке темне, майже чорне, густе і лискуче. Я хотів би його погладити.

      Норі треба було щось йому сказати, щоби поставити на місце, або повісити слухавку. Але вона не могла змусити себе цього зробити.

      – Я ніколи не бачив таких очей, як у тебе, – промовив Стрек, важко дихаючи. – Вони сірі, але це не звичайні сірі очі – такі глибокі, теплі й сексуальні.

      Нора не могла вимовити ні слова, її наче заціпило.

      – Ти дуже вродлива, Норо Дейвон, дуже вродлива. І я знаю, що тобі треба. Так, правда, Норо. Я знаю, що тобі потрібно, і ти це отримаєш від мене.

      Нора затремтіла, і це вивело її із заціпеніння. Вона поклала слухавку на місце. Коли вона нахилилась уперед на ліжку, їй здавалося, що вона зараз розсиплеться, але за якийсь час тремтіння вгамувалося.

      Нора не мала навіть пістолета.

      Вона почувалася маленькою, беззахисною

Скачать книгу