LITMIR.BIZ

      Соломія вклалася на канапу й дивилася на стелю, хоча стелі не бачила. Укотре розтерла пальцями по щоках туш. Згадувала все до дрібниць і не могла зрозуміти, чому так трапилося. Коли падеш – ловишся за повітря.

      Перед очима пробігав учорашній день. Андрій мешкав у малосімейці. Зовні це була майже звичайна багатоповерхівка, тільки без балконів і лише з двома під’їздами. Перед входом росла береза. Під нею на лавочці сиділи три бабусі в пишних мохерових беретах. Соломія поправила комір курточки і шмигнула в під’їзд. «Чи не краще було зустрітися у першій-ліпшій кав’ярні й випити хай і зеленої чи перепаленої кави, ніж блукати між чужими під’їздами, – подумала вона. – Це – перший і останній раз, – переконувала себе, забираючи волосся з палахких щік і розсуваючи змійку курточки.

      Соломія мигцем підіймалася вузькими східцями на третій поверх. Нагорі відразу за поруччям виднілися коричневі, оббиті дерматином двері зі скромною білою бляшкою під номером «28». «Там, угорі, він живе», – подумала Соломія і ще раз поправила розтріпане волосся. Почула, як щось загупало. Зупинилася й оглянулась. Це було її серце, яке хотіло вистрибнути з грудей. Вона на хвильку спинилася біля вікна на сходовій клітці й зиркнула вниз. Перше весняне сонце вже встигло прогріти шибку. У дворі ганяли м’яча хлопчаки, застромивши шапки в кишені. Дві бабусі в коричневих мохерових шапках далі сиділи на лаві, щоб, бува, хтось не оминув їхнього ліку. Недалечко прогулювалися дві молоді мами з синіми візочками, накритими кольоровими турецькими рушниками. «Хлопчики», – подумала Соломія і всміхнулася. Її отямив дзявкіт рудої кучматої шавки, яка бозна-звідки взялася і намагалася вхопити за ногу. Андрій відчинив одразу.

      Соломія все ще тремтіла і не могла повернутися до тями. «Ковтни», – простягнув їй склянку води, яку нашвидкуруч набрав із крана. Соломії трохи відлягло, хоча досі у вухах ще зависло ущипливе гавкання. Здається, аж тепер вона розпізнала мелодію «Сheri, Сheri Lady», яку вперше почула, коли їхала з Андрієм у потягу в той день, коли вони познайомилися.

      Соломії направду полегшало. Вона присіла на канапу й озирнулася. Здавалося, що потрапила до іграшкової квартирки. Справа, біля вхідних дверей, тулилися кухонна тумба та газова плитка на дві конфорки, зліва – мийниця і холодильник. Зараз-таки за ними починалася світлиця, відгороджена квітчастими шторами. Ні ванни, ні клозету. Це нагадувало якийсь модифікований студентський гуртожиток, із якого виселяють, якщо виявляють праску, а про газову плитку годі й казати.

      Вони сиділи біля вікна за великим коричневим полірованим столом, застеленим посередині білою, в’язаною гачком

Скачать книгу