LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і в цих її планах обов’язковими були вища фармацевтична освіта і кохання на все життя…

      Зараз ніщо з цього її не цікавить.

      Так, вона закінчила медичний коледж за спеціальністю «фармація» і працює у фармацевтичній фірмі на нудній паперовій роботі – і нічого більше. Інколи дівчина загадується: а куди ж поділася та її радість?

      І сама ж відповідає собі: мабуть, туди ж, куди й любов…

      Олеся міцніше охопила себе руками за плечі, не зводячи очей з таблеток, які вона витягла дві години тому з картонної пачки на тумбочку. Всі, що залишилися. Всі дев’ять.

      Вона б не повірила, якби хтось рік тому сказав їй, що вона не зможе впоратися із бажанням знову і знову сягнути по цей препарат, щоб приборкати своїх драконів, які вимагали щоразу нової дози, аби на якийсь час переконати її, що вона з ними впоралася. Та насправді вони просто засинали на кілька годин, щоб, прокинувшись, знову змушувати її сягнути по цей препарат і… це можна було б продовжувати до безконечності.

      Але сьогодні вона вирішила покласти край цій безконечності. Раз і назавжди. Треба тільки наважитися.

      Треба тільки дістатися станції.

      Таблетки називалися відповідно – гіпноген, містили у своєму складі золпідему тартрату 10 міліграм, який був снодійним засобом третьої генерації. Інструкцію до цього препарату дівчина знала напам’ять. Також Олеся чудово знала, що вживати будь-яке снодійне, навіть хваленої третьої генерації, категорично не можна довше чотирьох тижнів. Що це спричиняє психологічну залежність і погіршення загального стану. Що всі побічні ефекти можна анулювати, припинивши вживання препарату, а вона знову і знову купує його. Добре, що є можливість дістати рецепт.

      Добре, що до станції недалеко.

      Звісно, Олеся пробувала кинути цю справу не раз і не два. Але минав час і безсоння доводило її до того, що вона засинала вдень за робочим столом, у транспорті чи перед телевізором, а вночі крутилася з боку на бік, не в змозі заснути до ранку. І так день у день.

      Зрештою вона сягала по інструкцію і знову нічого страшного там не знаходила: побічні дії – повідомляла інструкція – трапляються в поодиноких випадках, а загалом – заспокоювала ця ж інструкція – препарат переноситься добре.

      Олеся почувалася тим нещасним винятком, який підтверджував правило, відчуваючи на собі всі наслідки тривалого лікування.

      Ні, засинала вона, вживши таблетку, прекрасно: одразу – і на всю ніч, наче хтось вимикав світло у кімнаті і в її голові, а на ранок вмикав. Але то вже було не те сонячне світло, яке розвіює темряву, а примарне світло сутінків.

      І ще дуже добре, що вона швидко бігає.

      Ані посиденьки з подружками, ані улюблені книжки, ані звичні колись походи на природу не мали місця в її теперішньому розпорядку життя. Не кажучи вже про рантки2 і розваги.

      Продовжувати навчання після медичного коледжу теж не бачила необхідності. Відмінниця, вона закинула підручники в далекий кут і вимурувала довкола себе фортецю без вікон і воріт.

Скачать книгу