П’ятнадцятирічний капітан - Жуль Верн Бібліотека пригод

Скачать книгу

хочу, те й роблю. Хіба не можна? – нахабно вишкірився Неґоро.

      Тієї ж миті важка Геркулесова рука лягла на плече португальця.

      – Капітане Сенд, – продуднів велетень, – дозвольте мені пожбурити цього негідника за борт. Акули зрадіють подарункові.

      – Ще не час… – обличчя Діка Сенда спохмурніло. – Неґоро! Я забороняю вам підніматися на місток! І затямте собі – за першого ж порушення наказу я всаджу вам у голову кулю… Забирайтеся геть!

      Геркулес прибрав руку, і Неґоро випростався. Проходячи повз гіганта, він пробурмотів крізь зуби:

      – А ти, клята чорномаза мавпо, начувайся: з тобою я ще поквитаюся!

      Поглянувши на стрілку компаса, юнак був уражений тим, що напрям вітру так різко змінився за короткий час. Шхуна йшла колишнім курсом, але хвилі, замість накочуватися з корми, тепер били в її лівий борт. Дікові довелося негайно змінити курс на чотири румби, щоб вітер дув з корми, як раніше. Він і не здогадувався, що Неґоро, прибравши з-під компаса залізний брус, знову змінив положення його стрілки…

      Увесь тиждень буря не вщухала ні на мить. Аж до двадцять шостого березня вітер безперервно лютував, не даючи можливості поставити вітрила. Нарешті буря почала потроху стихати.

      «Пілігрим» мчав на північний схід, долаючи не менше двохсот миль на добу, а землі все не було! Куди ж поділася Америка, хоч Південна, хоч Північна? На це запитання не було відповіді.

      Дікові Сенду вже давно закрався у серце сумнів: чи не припустився він часом якоїсь жахливої помилки у своїх обчисленнях? Без лага, без другого компаса, за яким можна було б перевірити покази головного, якщо той зіпсований, юнак почувався геть безпорадним. Увесь час, вільний від вахти біля стерна, він вдивлявся в мапу. Усе ніби йшло як слід, от тільки берега досі не було видно…

      Та ось одного дня він нарешті почув, як Геркулес, що стояв на вахті, гукає:

      – Земля! Земля!!!

      Дік щодуху побіг на бак. Геркулес – не моряк, тому міг помилитися.

      – Де? – вигукнув він.

      – Там! – відповів велетень, указуючи на ледве помітну цятку на північному сході обрію.

      Серце в юного капітана шалено калатало, коли він набачив у просвітку між хмарами щось схоже на гірську вершину. Очевидно, то був якийсь мис на американському континенті.

      – Нарешті! – вигукнув юнак, не тямлячись від радості.

      Омріяний берег був тепер усього за десять миль з підвітряного боку. «Пілігрим», що плив без вітрил, не міг тримати курс прямо на мис, але за сталого напряму вітру неминуче повинен був підійти до землі ще до полудня. Трохи постоявши на носі, молодий капітан повернувся до стерна, щоб змінити старого Тома.

      За кілька годин обрій прояснився, і Дік Сенд виразно побачив скелястий виступ, та хоч як він намагався розгледіти лінію узбережжя, що мала б простягтися за мисом, її не було видно. Тоді він узяв підзорну трубу і повільно оглянув усю східну частину обрію. Там не видно було ані клаптика землі… ні скелястих, ні низьких берегів…

      Пополудні

Скачать книгу