LITMIR.BIZ

Скачать книгу

за декілька хвилин мав перевірити колеса і всю рухому частину потяга.

      – Як з’явиться Аким, даси мені знати. Я з ним ще не говорив, а в мене теж рука важка, – махнувши нею, пішов виконувати свою роботу.

      Настя стояла на пероні геть розгублена. Її штовхали, обходили, а їй так хотілося скочити у потяг в останню мить, що ледь себе стримала. Нагнула голову та поволокла додому неслухняні ноги. «Почуй мене, Акимчику! Прийди. І слова тобі не скажу, тільки б живим повернувся», – тремтіла її борода, як і в нього, коли він збирався плакати.

      Не спалося і цього разу, а почувши шарудіння за дверима, одразу схопилася на ноги.

      – Господи! – мало не сплеснула руками. – Який замурзаний і мокрий! – хоч і ледь блимала її лампадка перед образами, вона все побачила.

      – Не світіть світло, – попросив він одразу. – Я лише на хвилину.

      Їй так хотілося його обняти, припасти до його грудей і заридати, але вона швидко метнулася шукати якусь суху одежину.

      – Мабуть, тікав і падав, – намагалася вгадати. – А після дощу слизько, та й земля мокра, – торохтіла не перестаючи. – Головне, що живий і добрався, – а в душі радість із тривогою так зчепилися, що й розборонити їх не могла. – Я тебе сховаю, – уже планувала вона. – Трохи погрієшся в хаті, і сховаю. Якщо тут небезпечно, до діда Карпа відведу, – шморгала носом, який, знай, мокрів. – А за день-другий – залізницею на Кавказ до його знайомих відправлю. Правда, можна й ближче – у монастир податися, там Оксанка про тебе подбає, – вона не могла на чомусь спинитись.

      – Я в Харків поїду, там у своїх і буду, – обмившись у темряві холодною водою, він уже переодягався.

      – У своїх… – повторила вона його слова й задумалась. – У своїх… – ще раз сказала, бо дуже вони їй боляче зробили. – Та здадуть вони тебе, здадуть! – хотілось застерегти сина. – Бач, що зробили! Ти ж не хотів, щоб таке сталося? – намагалася хоч щось у нього вивідати.

      – Простіть мене, мамо! – від того голосу навіть тиша завмерла.

      Чи насправді грім гримів, чи то їй так здалося, а блискавки в очах точно були. Вони спалахували одна за одною, розрізаючи темряву. Заспокоїлись, лише коли вони з Акимом обнялися і довго так стояли посеред хати. Хоча й була вона при пам’яті, але нічого не могла сказати. А він, узявши торбину з окрайцем хліба, поглянув на батькову фотокартку з чорною стрічкою і ступив до дверей.

      – Я повернуся, обов’язково повернуся, – проказав якимсь тихим, неначе не своїм голосом.

      Не пам’ятала Настя, коли він зачинив двері, а сама вона впала на коліна перед образами, – отямилась аж тоді, як густий туман за вікном зовсім розвіявся. Розігнула спину, стомившись молитися, та й стала до тиші прислухатися. У її хаті ніхто не кричав і не плакав, навіть здавалося, що й Акима тут не було, лише мокра брудна одіж нагадувала про нього. Тільки торкнулася її рукою, як одразу відчула тремтіння його тіла, і знову почула останні слова: «Я повернуся… повернуся… повернуся…» Щоб не збожеволіти, заходилася прати, коли з кишені знову листівка випала. Дістала

Скачать книгу