LITMIR.BIZ

Скачать книгу

їм так спішно було? – мовила до чоловіка Христина, що теж прибігла разом з усіма. – Зима, ніч… Певно, од чогось втікали?

      – Чи звістку важливу везли, – родумливо відказав Василь.

      – Колись і в цю пору можна було безпечно до Галича дістатися, – буркнув Опанас. – За князя Романа Мстиславовича вовки такими величезними зграями не швендяли. Ще й попід самісінькими валами. Ет, що то балакати. Без господаря усе нищиться.

      – Тихіше, сусіде, – торкнув Опанаса за рукав Василь. – Хочеш, аби твої слова до боярських вух долетіли? Твердохліб оно й досі у ямі сидить. Половину здоров’я чоловік утратив. І що – заступиться хтось? А на тебе, княжого псаря, й так усі боярські прихвосні скоса позирають. Того й гляди – якусь каверзу вчинять.

      – Мовчу, мовчу… – погодився Охрім. – Але свого дочекаюся…

      – Інколи й те треба вміти. Одні вже, он, поквапилися… – кивнув на сани. – І знаку по них не залишилося. Невідомо за кого й панахиду замовити.

      Христина зітхнула і щільніше притулилася до чоловікового плеча.

      – Живе собі людина на світі, добра або й зла (то байдуже), а тоді – ага! І все… Ні хто, ні звідки, ні куди поспішав? Чи хоч дітей по собі залишили, а то – мо’, й рід їхній з корінням урвався? – виголосивши те, Муха схаменувся й винувато глипнув на Опанаса. А тоді кахикнув ніяково, відійшов убік і поквапився затесатись до іншого гурту.

      У Христі ж від побаченого і почутого сльози так і потекли з очей. Вони у жінок і без того на мокрому місці ростуть, а тут ще таке лихо. Опанас і не намагався заспокоювати. Нехай виплачеться трохи – потім легше буде. Своє горе на людях соромно показувати, а зараз і причина слушна, ніхто не здивується. Он – половина жіноцтва рюмсає.

      І саме тоді з саней долинуло тихе скімлення. Всі, хто був ближче, здивовано затихли, не ймучи віри почутому. Та наче на доказ, що їм це не примарилося, з лантуха одежі, заткнутого під місце для візника, виразно заплакало дитя.

      – Матінко! – сплеснула долонями Христина і вмить опинилася біля саней. Пошукала трохи в тих одежах і витягнула на світ Божий гарнесенького кількамісячного хлопчика. Зовсім голісінького, чорнявого і з такою чистою шкірою, що, здавалося, він був зі снігу, а не з живої плоті.

      – Сиротинко моя, – схлипнула Христя і, перш ніж хто встиг бодай слово вимовити, сховала дитинку в себе на грудях, під кожушком, і з усіх ніг кинулася до власної оселі.

      Тим часом побоїще затихало. Десятки вовків укрили трупом сковане льодом річище, шкірячи в мертвому оскалі на людей уже нікому не страшні ікла. І вже чоловіки, що не терплять, аби марнувалося добро, з тим же запалом, що бралися до бійки, заходилися білувати ще теплі туші. Бо хто ж узимку відмовиться від теплої шуби з вовчого хутра?

      А Опанас, вражений побаченим, наче сновида бродив поміж сусідів, мляво висвистуючи з лісу псів, що увігналися туди, здоганяючи вовків, і все бурмотів собі під ніс:

      – Дякую вам, боги, що вислухали моє прохання, але краще б я був онімів… Якби знав, до чого мої слова призведуть… Цілих три

Скачать книгу