Долаючи тишу. Жіночі історії війни - Марта Гавришко

Скачать книгу

з моєї бригади. Підійшов до того і сказав: «Эту девочку не трогать!»

      Узимку 1951 року потрапила в Красноярський край на спецпоселення. Збирали живицю – смолу із сосен. Жити стало легше. Познайомилася з Олександром з Естонії. Один його брат служив у Червоній армії, другий разом із ним був у підпільному русі. Називали їх «лісовими братами». Спілкувалися російською, яку обоє знали погано. Покохалися. Написала батькам про судженого. Тато читав того листа вголос. Мамі замість «естонець» почулося «японець», то вона почала ахати. Та потім усе з’ясувалося – і батьки дали благословення.

      Приїхали в мою рідну Жирівку – за рік після народження старшого сина Велла. У серпні 1954 року охрестили його Володимиром у церкві Святого Михаїла, а в листопаді там же взяли шлюб. Через деякий час народився Степан. Поїхали в Естонію. П’ять років працювали на свинофермі. Діти підростали, і треба було думати про школу. Найближча була за три кілометри. Переконала чоловіка повернутися в Україну.

      35

      1914 рік – початок Першої світової війни.

      36

      Дружина греко-католицького священика.

      37

      «Тюрма на Лонцького» – в’язниця у Львові, яку використовували польська, радянська та нацистська влади. Нині – національний музей-меморіал.

      38

      ОУН.

      39

      Сутана.

      40

      Зараз вул. Вітовського. Тоді там знаходилося Управління НКДБ у Львівскій області.

      41

      Тепер Антрацит.

      42

      Лобковий педикульоз.

      43

      Село в Республіці Комі, Росія.

      44

      Жарг. «бандит, грабіжник». Так називали усій кримінальних в’язнів.

      45

      Так називали осіб, засуджених не за політичними статтями.

      Стефанія Вуйцик (дівоче прізвище – Сусол): «Виміняла плащ на пару картоплин. Зварила мамі. А вона доторкнулася, понюхала і вмерла»

      Народилася 6 лютого 1926 року в селі Переволочна (тепер – Буський район на Львівщині) в родині Василя Сусола й Теклі Сірської. У сім’ї було ще п’ятеро дітей: Григорій, Михайло, Федір, Марія і Катерина. Згодом із батьками переїхала в сусіднє село Красне. Наприкінці 1939 року радянська влада арештувала двох братів Стефанії – Григорія і Федора. Через два роки війська НКВС убили їх у Замарстинівській тюрмі у Львові. Брат Михайло перейшов у підпілля Організації українських націоналістів, мав псевдо «Сокира». Загинув під час облави 1945 року в селі Скнилів під Львовом. Двадцять другого травня 1940 року родину розкуркулили й виселили в Тобольський район Омської області РРСФР. Повернулися на Батьківщину 1946 року. Працювала у Львові на швейній фабриці. У січні 1950 року її арештували. Інкримінували зв’язок із підпіллям Організації українських націоналістів. Засудили до 10 років виправно-трудових таборів. Відбувала покарання в Мордовії. Пробула там шість років, три місяці і два дні. У квітні 1956 року повернулася до Львова. Першого вересня 1961 року

Скачать книгу