LITMIR.BIZ

Скачать книгу

повідомив Штундера.

      – Дуже мені приємно їхати з такими славними поетами, – ґречно ошелешив доктор Попель.

      – Ви щось чули про нас? – Юрко, що сидів попереду, розвернувся до нього всім тілом.

      – Ми знаємо, що діється в Україні, – начебто пояснив доктор.

      – Тоді дайте щось закурити, бо в нас закінчилися, – висунувся ззаду Гриць.

      – То прошу дуже, – і дві пачки винятково смачних сигарет «ґолуаз», випірнувши з магнатської кишені пана Попеля й на мить затримавшись у його правій руці, перелетіли до дірявих кишень мандрівних поетів.

      – Куримо спочатку твої, діставай, – розпорядився Немирич, але Гриць показав йому фігу, внаслідок чого обидва закурили зі своїх пачок.

      – Пане Попель, а ви часом не агент ЦРУ? – поцікавився Юрко.

      – Я є лікар-психіатр, пане Штундеро.

      – Я – Немирич.

      – О, перепрошую, пане Немирич.

      – Я не Ненемирич, а Немирич.

      – Ще раз перепрошую.

      – То він так жартує, – з’ясував Гриць, – не звертайте уваги. Ви цим автом їдете із самої Швейцарії?

      – Нє, що ви. Лишень зі Львова. Я купив його собі у Львові.

      – Гарне авто, – похвалив Гриць.

      – Дякую, мені так само подобається. Трохи старе.

      – Пане Попель, а ви могли б нам зробити запрошення у Швейцарію? – поцікавився Юрко.

      – У тому нема великої потреби, – сказав доктор.

      – Ви хотіли сказати, «в тому нема великої складності»? – спробував виправити Гриць.

      – Нє, я хотів сказати, що вам ліпше поїхати до Америки. Я можу вам зробити запрошення до Америки.

      – Пане Попель, – це моя друга книжечка. Я надписав її для вас, – Юрко аж уклонився.

      – О, дуже сердечно дякую. «Втеча в Єгипет»? Гарна назва, десь я чув про неї. А вашу книжку я маю, – обернувшись, повідомив Грицькові.

      – Це мене тішить, бо в мене ще не вийшло жодної книжки.

      – Овва! То я маю не вашу книжку?

      – Певне, що ні.

      – То я сподіваюся, що буду мати вашу книжку.

      – Я подарую вам свій рукопис. У мене тут є примірник. Прошу.

      – О, з великою приємністю. Мушу вам віддячити. Маєте десять долярів. То не замало?

      – Гадаю, що ні.

      – Пане Попель, а вас не цікавить розташування військових заводів у нашій області? – спитав Юрко.

      – Знаєте, не цікавить. А ви маєте якийсь стосунок до військових заводів?

      – Не маю ніякого.

      – Мені теж так здається, що не маєте. Я не цікавлюся тими справами. Попросту їду до Чортополя на свято Воскресаючого Духу. Кажуть, що то має бути щось особливе. Гуцули в національних строях, музика, танці ріжні. Я то надзвичайно люблю. Маю при собі камеру, то зможу накрутити цілий фільм…

      – Як вам живеться у Швейцарії? – перебив йому Гриць.

      – Знаєте, то нелегко так відразу відповісти.

      – А ви знали Германа Гессе? – кинув Юрко.

      – Я запізнався з ним уже в останні роки його

Скачать книгу