LITMIR.BIZ

Скачать книгу

чином я зможу навчати вас удвох. Але я вмовив його розпочати тренування зі старшою та спокійнішою твариною: один учень за раз. Втім, у мене свої причини дати тобі… менш вразливу тварину. Дивись, поводь себе добре. Якщо ти знову будеш займатися дурницями, я одразу це вирахую. Сподіваюся, ми зрозуміли одне одного.

      Я швидко кивнув.

      – Відповідай, Фітце. Для спілкування з учителями тобі доведеться користатися своїм язиком.

      – Так, сір.

      Це схоже на Барріча: найважливішим для нього було довірити мені коня. Вирішивши свою нагальну проблему, далі він говорив цілком байдужим тоном.

      – Отже, хлопче, віднині вставатимеш на світанку. Зранку я тебе вчитиму доглядати за кіньми та правильно поводитися з ними, а також полюванню з собаками, щоб вони тебе слухалися. Я навчу тебе людському поводженню з тваринами.

      Барріч зробив наголос на останній фразі й помовчав для впевненості, що я зрозумів його. Моє серце заскімлило, але я кивнув і додав:

      – Так, сір.

      – Після обіду ти переходиш у їхнє розпорядження вправлятися зі зброєю і тому подібне. Напевно, вони вчитимуть тебе Скіллу врешті-решт. Взимку ти будеш навчатися мов та жестів усередині. Без сумніву, тебе будуть вчити читати, писати й рахувати. Також історії. Я не знаю, для чого тобі те все, але вчись добре, щоб король був задоволений. Його краще не розчаровувати, не те що сердити. Краще б ти взагалі не потрапляв йому на очі, але я не попередив тебе про це. Втім, уже пізно.

      Барріч раптом прокашлявся і вдихнув.

      – А, ще дещо зміниться.

      Він підняв шматок шкіри, з якою працював, і знову перегнув її. Здавалося, він розмовляє зі своїми пальцями.

      – З цього моменту в тебе буде власна кімната в замку, там, де сплять всі аристократи. Ти б уже спав там, якби прийшов вчасно.

      – Що? Я не зрозумів. Кімната?

      – Ага, отже, ти можеш швидко відповідати, коли при пам’яті? Ти почув, що я сказав, хлопче: власна кімната в замку.

      Барріч помовчав, а потім приязно продовжив:

      – Нарешті я знову зостануся сам. А, і завтра з тебе знімуть мірки, щоби пошити одяг та чоботи, хоча навіщо шити взуття на ногу, яка досі росте, я не…

      – Я не хочу там кімнати. – Хоча життя з Баррічем стало нестерпним, невідоме мене страхало більше. Я уявив собі велике холодне приміщення з кам’яними стінами, де в кутках ховаються тіні.

      – Ну, тобі вона потрібна, – безжалісно промовив Барріч. – Вже давно пора. Ти син Чівелрі, хоч і позашлюбний. Тобі не личить жити у стійлі, як безпритульному псу.

      – Але мене це влаштовує, – у відчаї відповів я.

      Барріч підняв голову і суворо подивився на мене.

      – Ти диви! Щось ти розбалакався сьогодні, чи не так?

      Я опустив очі.

      – Ти живеш тут, хоча ти не безпритульний пес, – похмуро зауважив я.

      – І не бастард принца, – стримано відповів Барріч. – Фітце, ти житимеш у замку і годі.

      Я зважився подивитися на нього. Він знову говорив до пальців.

      – Краще

Скачать книгу