LITMIR.BIZ

Скачать книгу

привіт. – Казарін був майже на п’ятнадцять років старшим за Парамонова, та попри це розмовляв із ним на «ти». Зрештою, як і з більшістю підлеглих. – Не розбудив?

      – Ні. Був у ванній. Щось сталося?

      – Сталося, – кинув Казарін. – У Космакова померла дружина. Сьогодні вночі. Стало погано із серцем, їй викликали швидку, проте в лікарні не відкачали. Такі от справи…

      Юрій Космаков був найстаршим за віком і найбільш досвідченим пілотом «TransAsian», він працював у авіакомпанії від часу заснування й останні чотири-п’ять років незмінно літав за маршрутом Москва – Пекін – Москва.

      – Співчуваю. – Парамонов не так щоб аж близько товаришував із Космаковим, тож не надто переймався тим, що звучить радше буденно, аніж засмучено: – Вона на щось хворіла? – І тут-таки пригадав: – Чекай, Юра ж зараз у рейсі, так?

      Казарін зітхнув.

      – Усе правильно. Юра в Пекіні.

      – Йому хтось повідомив?

      Розмовляючи, Парамонов підійшов до заштореного вікна, проте стояв упівоберту й краєм ока бачив, що повія, ледь розтуливши рота, спостерігає за ним. Чорнявка мала дещо збентежений вигляд, так ніби не могла повірити, що клієнт розмовляє російською. А може, саме тієї миті думала, що він міг би бути їй за батька? «Якщо вона вже тут, – Парамонов роздивлявся напівприкриті ковдрою витончені ніжки, – не завадило б іще раз побавитися. Сніданок і басейн зачекають».

      – Я говорив із ним… е… щойно. – Казарін помовчав. – Він за годину вилітає до Москви. Полетить «Аерофлотом». Я, власне, тому й телефоную.

      Єгор бовкнув:

      – Ага. – Хоча насправді не розумів, до чого хилить директор.

      – Я хочу, щоб ти полетів до Пекіна, – правив далі Казарін, – поведеш Юрин літак до Москви. Другим пілотом у нього Бутинєц, ви ж колись працювали разом.

      Парамонов протиснув крізь викривлені губи безгучне «бля», а тоді запитав:

      – А хто полетить замість мене з Дубая?

      – Скуратов. Він уже вирушив.

      – До Дубая?

      – Ні, бляха, до Марса! Звісно, до Дубая! Десять хвилин тому вилетів із Шереметьєво.

      – А не можна було послати Скуратова до Пекіна?

      – Не можна було. Скуратов жодного разу не літав до Пекіна. Він не знає аеропорту. А ще в нього малий наліт на 777-му, годин двісті, по-моєму.

      Парамонов зморщив носа. Маячня! Для успішного вильоту не потрібно ідеально знати аеропорт, це ж не посадка! І наліт на 777-му нізвідки не візьметься, якщо не літати на 777-му. Крім того, є Бутинєц, він два роки літав із Космаковим і добре знає аеропорт! Проте чоловік знав, що сперечатися марно.

      – Яка тобі різниця, Єгоре? – трохи роздратовано продовжив директор. – Це на раз. Ти однаково цілий день мав відсиджуватися в Дубаї. Полетиш до Пекіна, виспишся, а потім поведеш 777-й до Москви. Які проблеми?

      Настрій у Парамонова безповоротно зіпсувався. Замість шезлонга на даху п’ятизіркового готелю півдня трястися в літаку над Центральною Азією? Ну та звісно: які, бляха, проблеми?

      – Ніяких,

Скачать книгу