LITMIR.BIZ

Скачать книгу

перебив співрозмовника, все ще не розуміючи причину захвату: – Скільки тому ведмежаті?

      – Ну, бля, ну, чувак, я не Стів Ірвін, я не знаю. Рік, півтора, може, трохи більше. Я не шарю у ведмедях. Воно було десь удвічі важче за мастифа.

      Лоуренс ледве стримався, щоб не присвиснути. Вдвічі важче за дорослого буллі кутта. Триста? Триста п’ятдесят фунтів52? Він відчув, як збудження, неначе бульбашки, попливло крізь шлунок до грудей і далі до шиї.

      – Гарді, то яке це, в сраку, ведмежа?!

      Той, кого назвали Гарді, самовдоволено пирхнув.

      – Ну, я сказав «ведмежа», бо це був не зовсім дорослий ведмідь, розумієш? Щоб ти раптом не подумав, що наш мастиф прикінчив триметрового грізлі.

      Він промовив «наш». Наш мастиф. Бульбашки, що розпирали горлянку, стали гарячими. Від збудження в Лоуренса закололо в очах.

      – Загриз на смерть?

      – Менш як за хвилину, чувак. Я поліз по телефон, щоб зняти для тебе відео, але коли ввімкнув камеру, знімати вже не було чого: буллі кутта перетворив ведмедя на килим. Присягаюся, скільки шукаю для тебе собак, ще такого не бачив: через п’ять хвилин ведмідь мав такий вигляд, наче його вантажівкою переїхало. Від нього нічого не лишилося! – Гарді аж похлинувся. – Пес так ошалів, що китайці не могли витягти його з ями. Притиснули рогачами до підлоги, і тільки після того хазяїн надягнув на нього щось типу гамівної сорочки. – Гарді замовк, але Лоуренс чув його збуджене дихання. – Пам’ятаєш Ганнібала з «Мовчання ягнят»? Пес був точно як він, коли його забирали з рингу.

      – Хто хазяїн?

      – Якийсь австралієць, живе в Індії. Яка різниця? Сунь Чи вже про все домовився.

      – Хто ще приїжджає цього року? – запитав ресивер.

      – Девелін із Окленда з новим бультер’єром. Іще Блейк – пам’ятаєш його? – чортів гівнюк обіцяє привезти свого бандога. Герст хвалився в мережі гуль-догами. Ну, ще кілька пітбулів будуть – як завжди. Ага, ледь не забув: старий Джо Декер везе ірландського стаффордширського бультер’єра, і я раджу придивитися до нього уважніше.

      – Чому?

      – Зараз завантажу відео. Місяць тому проходили бої в Гуанджоу. Ірландець загриз алабая.

      – Та ти, бляха, гониш!

      – Анітрохи. На псяру ніхто не ставив, судді навіть думали скасувати бій, типу, велика невідповідність габаритів, але Декер наполіг, мовляв, мій собака, що хочу, те й роблю. Йо, брате, сам побачиш. Ще та м’ясорубка. Собаки гризлися годину, й ірландець так вимотав алабая, що той ледве стояв. Під кінець бійки тер’єр до кісток позривав м’ясо з його задніх лап, а потім, коли алабай геть здувся, виждав момент і одним укусом перетяв яремну вену.

      – Уф! – Лоуренс збуджено засопів. – Чекаю на відео.

      – Треба трохи часу. Тут хріновий Інтернет.

      Ресивер зиркнув на годинник. 11:52. Посадка вже мала би початися. Лоуренс сподівався, що Гарді встигне завантажити ролик до того, як його покличуть до ґейта.

      – Ти коли прилітаєш? – запитав Гарді.

      – За розкладом близько півночі, але виліт затримують. Мабуть, буду пізніше. Номер готовий?

      – Звісно! Я тебе зустріну.

      – Гаразд,

Скачать книгу