LITMIR.BIZ

      стів підійшов до центру кімнати й побачив у трунах кількох із тих, кого раніше знав як сусідів: крістофера, адалану, ейпріл та семюеля. Ні, вони не померли – видно було, як вони дихають. стів спробував розбудити лі і волтера, щоб запитати, що трапилось, але вони не прокинулися.

      Тут він відчув чиюсь руку в себе на плечі. Це був девід. – Що це за місце? – запитав стів.

      – Треба вийти назовні, щоб поговорити про це.

      – Як же ми звідси вийдемо? – похитав головою стів. —

      Ті квадратні коридори ведуть у нікуди.

      девід замість відповіді просто пройшов крізь стіну. стів пішов за ним і опинився сам у своїй кімнаті.

      – Де ти, девіде?

      – Тут, – відповів голос у його думках.

      – Так що то за місце?

      – Це… просто місце…

      – Але яке саме місце?

      – Мені ж лише вісім. Скоро буде дев’ять, – зітхнув девід. – Але ти знаєш більше, ніж кажеш.

      – Я створив це місце.

      стів миттю обернувся навколо себе, наче хотів куточком ока побачити девіда.

      – А нащо ж ти його створив? І коли?

      – Коли нас відправили в цю погану клініку.

      – Навіщо? Чому ейпріл, волтер та інші сплять у трунах? – Вони покинули надію. Вони не хочуть тут бути, не хочуть боротися.