LITMIR.BIZ

      Лиш сербіянка закінчила,

      одна з білявок враз по тім

      привести євнухів веліла

      для утішання спраглих дів.

      Гладенькі, ситі, безволосі, —

      напевно, знали, як велося, —

      шальвари вниз спустили юж

      і дівам прутні показали,

      лиш прутні, бо калитки втяли,

      а без калитки – то не муж.

      Жінки шальвари поскидали,

      руками ластилися скрізь,

      а євнухи їм цілували

      все тіло до соромних місць.

      Мені кивали, та даремно.

      То не природно, неприємно,

      ті прутні не підніме й сталь.

      Для мене євнухи – каліки,

      лиш тінь, подоба чоловіка,

      у мі до них відраза й жаль.

      Жінки юж до розкішниць клали

      шербет і підливали мед.

      Їх вправні євнухи лизали,

      бо все те знали наперед.

      Жінки звивалися, казились…

      Підпила Гальшка веселилась:

      – В цих прутні, най їх біс бере,

      а в інших хлопів інша мірка —

      немає й прутнів, тільки дірка

      і рурка в чалмі для потреб.

      Я не казала їм огуду,

      леч підвелася і пішла.

      Ніколи з євнухом не буду,

      щоб мені доля не сплела.

      Ще потім я таке дізналась —

      жінки без євнухів вправлялись,

      собі такий робили чин —

      служницям в пояс гриб в’язали,

      і ті їх в русі вдовольняли,

      а гриб той із країни Чін.

      Якось увечері незвана

      (всоталася легка, мов тінь)

      до мене сербіянка Дана…

      – Не знудилась на самоті? —

      Спитала ніби для годиться. —

      Мені, як і тобі, не спиться…

      Із гордощів не проженеш?

      Же ся намірила лягати? —

      Взялась одежу розпинати.

      – Чи ти стидаєшся мене?

      – Ні… Що ти… – Опір не чинила.

      Що далі й буде поміж нас?…

      Вона мі перса оголила,

      прицмокнула: «Прийшов наш час!

      Чуднійших кшталтів пошукати…»

      Я їй далась шальвари зняти.

      – Ляж на постіль, – сказала мі.

      По тому сербіянка сміло

      явила ніжне біле тіло,

      хто б те побачив – онімів.

      Мов мармурова римська краля,

      з одежі вийшла, підійшла.

      Богиня красна, німфа, ляля…

      Лягла до мене, обняла.

      Від поцілунків я горіла,

      вона ж усім тремтіла тілом,

      вуста вогнем пекли вуста.

      Мя так жінки не цілували,

      хіть розбирала, роздирала,

      язик у роті лоскотав.

      Без чоловіка жінці скрушно

      (Давно з султаном не була).

      Я не лежала безпорушно,

      я теж до пестощів вдалась.

      Великі груди сербіянки

      були для мене, мов приманка,

      йшлось до сильніших починань.

      На персах пуп’янки

Скачать книгу