LITMIR.BIZ

      Розділ 3Доза Полліанни

      Із наближенням восьмого вересня – запланованого дня приїзду Полліанни – місіс Рут Керю впадала у дедалі глибше роздратування. Вона картала себе за обіцянку взяти до себе дівчисько, в якій розкаювалась першої миті. Не минуло доби від часу їхньої з Деллою розмови, як вона написала сестрі, вимагаючи розірвати домовленість. Та Делла відповіла, що відступати запізно, оскільки вона сама і доктор Еймс уже відправили свої листи Чилтонам.

      Невдовзі по тому надійшов лист від Делли, в якому повідомлялося, що місіс Чилтон дає згоду і за кілька днів приїде у Бостон, щоб уладнати питання зі школою тощо. Відтак, залишалось тільки дозволити подіям розгортатися своїм шляхом. Усвідомивши це, місіс Керю схилилась перед неминучістю, хоча й надто неохоче. Коли до неї навідалися, як обіцяли, Делла і місіс Чилтон, вона не переступала правил елементарної гостинності, однак була задоволена, що нагальні справи і брак часу змусили місіс Чилтон обмежитись дуже коротким перебуванням.

      Те, що прибуття Полліанни передбачалось не пізніше, ніж на восьме вересня, було тільки на ліпше, оскільки, замість примиритися з думкою про появу нової людини в домі, місіс Керю тільки дедалі більше дратувалася з приводу того, що вона називала «хвилинною слабкістю», через яку вона «пристала на безглузду вигадку Делли».

      Делла, як на те, усвідомлювала, в якому душевному стані перебуває її сестра. І якщо зовні вона трималась бадьоро, то в глибині душі неабияк побоювалась щодо можливих наслідків. Але вона вірила у Полліанну і, раз поклавшись на дівчинку, вирішила дозволити тій одразу розпочати свою роботу самій, без стороннього втручання. Для цього вона примудрилась влаштувати так, щоб місіс Керю зустріла їх з дівчинкою на вокзалі; а там, одразу по перших привітаннях, представила одна одній гостю і сестру і, пославшись на попередню домовленість, просто зникла. Таким чином, місіс Керю не встигла отямитись, як залишилася з дитиною віч-на-віч.

      – Делло, ох… Делло, ти не можеш… Я ж не… – розпачливо гукнула вона, намагаючись затримати сестру.

      Але та була вже далеко і, якщо чула, то не показала виду. Сприкрена Місіс Керю обернулася до малої, що стояла поруч.

      – Яка прикрість! Вона вас не почула… – сказала Полліанна, проводжаючи медсестру поглядом, сповненим надії. – А я так хотіла, щоб вона ще трішечки побула зі мною… Але тепер у мене є ви. І я з цього щаслива.

      – Атож, у тебе є я, а у мене є ти, – дещо похмуро підтвердила жінка. – Ходімо, нам у цей бік, – додала вона, показуючи праворуч.

      Полліанна слухняно повернула і почимчикувала поруч з місіс Керю через велетенський вокзал. Раз чи двічі вона занепокоєно глянула у насуплене обличчя жінки. І, нарешті, наважилась висловити свої побоювання.

      – Мабуть, ви сподівалися, що я буду гарненькою… – промовила

Скачать книгу