LITMIR.BIZ

      Козацькому роду нема переводу[63]

      Живісінькій пам’яті Амвросія БУЧМИ, володаря дум, який не вмирав і не вмре, бо козацькому роду нема переводу.

      Над кручуватим урвищем, над берегом Славути, над скелями порога Ненаситця, завмер у думній думі вершник…

      Все там ревло, внизу, стогнало, ринуло поміж громаддям, а той нерушний козарлюга здавався чи не витесаним з каменю порогів.

      Нараз, торкнувши вороного білогривця, козак, ніби оживши, рушив через біснувату воду навпростець, на лівий берег (чи не з острова Чортомлика, де була тоді Січ) і плив конем через вир, а Дніпро, з тіснини вириваючись на простір Низу, кипів і нуртував між чорним камінюччям, звідкіль не поверталося живим ніщо живе.

      Мріючи в перлистім шумовинні – далі й далі, то виринав, то потопав той небояка, і щось страшенно гупало над чорториєм, притлумлюючи навіть ревище порогів: то калатало козакове серце, аж стугоніли береги Дніпра.

      <…>

      Веселий образ Козака Мамая живе в народі вже не сотню літ. І не дві. І не три.

      Якісь його сучасники свідкують про зустрічі з тим характерником-запорожцем у зовсім давні часи, десь при початку існування Січі.

      Інші з ним пліч-о-пліч воювались у війську славного Зиновія-Богдана Хмеля.

      Ще інші стрівали його на шляхах України вже після того, як народився на світ Тарас Григорович Шевченко. Був серед них і мій прапрадід.

      Але чували люди, як і в Першій імперіалістичній війні року 1914 бився Козак Мамай з ворогами отчизни, – все такий же галабурдний і вічно молодий, – та й хтозна, чи не він ото, бувало, і в війні Вітчизняній виникав зненацька в найскрутнішій сутузі в тому чи тому партизанському загоні й допомагав громити фашистів на українській чи на білоруській землях, чи не він, колишній запорожець, допомагає й нині будувати електростанції на Дніпрі, на Волзі чи на Ангарі, а то, може, десь і кордони нашої Батьківщини береже, а то, може, книги пише чи кінокартини ставить, а то, гляди, садки розводить, сіє хліб чи варить сталь, цей майстер на всі руки й митець на всі штуки?

      Отак ось він і ходив, либонь, по нашій пребагатій землі, мудрощів та хитрощів од віку до віку набираючись, ходив і ходить, бо живий він, мабуть, і тепер, веселий і звитяжний образ, викликаний до життя в надрах минулих віків силою народної фантазії – не Хитрий Петро болгарський,

Скачать книгу