ТОП просматриваемых книг сайта:
З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя. Коллектив авторов
Читать онлайн.Название З Україною в серці. Патрiотична хрестоматiя
Год выпуска 2014
isbn 978-966-03-5461-6, 978-966-03-8099-8
Автор произведения Коллектив авторов
Жанр Поэзия
Серия Шкільна бібліотека української та світової літератури
Издательство Фолио
Івашко відвів доччині руки, погладив її долонею по обличчі, вона вдихнула запах батькової руки, затримала, як колись, у дитинстві; «Не треба, доню», – сказав й, відчепивши від пояса ключ, підійшов до стіни. Відчинилася стіна, холодом потягло з глибокої ями.
– Це цямрина криниці, з якої ми брали воду, – мовив Івашко. – Бачите мотузяну драбину? Нею спуститеся на глибину п’ятдесяти ліктів, а там побачите отвір у пів мого зросту до підземного ходу. Хід довгий і прямий. Вийдете біля Теребіжа, за Бродівським шляхом.
– І ти ходи, батьку, і всі вої! – заблагала Орися.
– Нам уже ніде нема життя ані волі, доню. Тож не покриємо себе соромом утечі в останню мить… Збирайтеся.
– Князю, – сказав Осташко. – Дозволь покликати Арсена.
– Клич.
Вони стояли одне навпроти одного – старші, змужнілі, і промовила рішуче Орися:
– Не піду, батьку! Ти один раз уже розлучав мене з ним, але більше ніхто не в силі.
Осташко підійшов до Преслужича, підвів голову, глянув на його зболене обличчя.
– Князю, втіху дам тобі в нашій безвиході. Не смерть страшна людині, а безслідність. То хай залишиться про нас слід. Нехай ідуть на волю ті, хто продовжить твій рід. Вони синові колись про нас розкажуть, пісень наших навчать, син же далі передасть, і пам’яті про нас не буде кінця… – І до Арсена: – Візьми, Арсене, мою книгу – в ній уся правда про русинське страдництво. Іди з Орисею на північ і там, де вже не віятиме крилом католицька чума, куди не донісся сморід Свидригайлової зради, зайди в монастир і залиши в ігумена книгу. Оживуть колись мої слова, і новий пілігрим візьме їх з собою. Були до нас, то й після нас народяться нові борці й літописці.
Арсен дивився на Орисю, з її очей світилася до нього воля, яку ще в цю хвилину він може запосягти. А запосягши, далі блукатиме скоморохом і шукатиме для себе нового сенсу в житті?.. Якого сенсу, коли його тут знайдено? Нового порятунку від свого стиду? А Орися не дорікне колись тобі – що ти, міцний і молодий, залишив замість себе вмирати на валах кволого Осташка?.. Я довго йшов сюди… До Орисі! І до неї… Та є на світі, є – найтяжча любов, перед якою никне все інше. І лише її одну зрадити не можна, бо не матимеш тоді ні від кого ані кохання, ані пошани, ані життя…
– Вам іти, – сказав Арсен.
Він обняв Орисю і хотів ще їй сказати, щоб назвала його ім’ям… Але змовчав, бо й так перевершилось болю.
Батько прикипів головою до цямрини, не відірвався від неї і тоді, коли руку обпік доччин поцілунок.
А як у глибині колодязя зникло полум’я свічки і лунко задзвеніли двері потаємного ходу, сказав Преслужич:
– Виспися, Арсене. Завтра помремо без соромоти.
Сурми розкришать тишу, і на грунь, де білий кінь стоїть, вийде Марія голосити по мужеві. Почує її плач Галайда, і подасться з ватагою недеями, і ходитиме від села до села, полишаючи за собою чорні димарі на місці панських дворів.
Тарани проб’ють останній мур, і озлоблені довгою облогою шляхетські бузувіри