Місто - Роман Іваничук Роман Іваничук. Зібрання творів (Фоліо)

Скачать книгу

середовища і виведе міщанина із залежного животіння до влади. Ідея міцної особистості була не новою. Ібсенівський Бранд теж кидав максималістський клич: «Все або ніщо», ганьбив слабодухів, які міняли високі ідеали на косяк риби, глузував з гномів, що викрикували славу своїм предкам – голіафам. Ібсен навіть неволю схвалював, бо вона спонукує до боротьби за свободу. Подібні ідеї проповідував і Ніцше. Бранд проклинав тих, які хочуть убити в людині здатність страждати й ненавидіти, і Ніцше вважав, що страждання – це вища мета людей. В чому ж річ? А в тому, що Ібсен вивищував ідею сильної людини людинолюбством, прагненням витягнути слабших з духовної немочі, а Ніцше закликав фізично розправлятися із слабшими, пропонував визволяти суспільство від пороків засобом найтяжчого гріха – насильством. Ібсен закликав виховувати воїна, який виходить на арену із шпагою, Ніцше – ката з прив’язаною до пояса сокирою, якого покидьки, що виповзли з-під італійських мостів і з німецьких сутерин, взяли собі за ідеал. І сповзла філософія Ніцше від «Заратустри» до «Майн кампф», струсила з себе позлітку протиміщанської войовничості і стала символом віри моральних деґенератів. Сказав-бо Ґете: «Людський набрід нічого так не боїться, як розуму».

      То чи ж має перспективу гарнізон карних злочинців, озброєних ідеологією людиноненависництва, покорити людство? Ніколи. Суспільство, в якому невігласи стали ватажками, самовільно присвоївши собі звання докторів, суспільство, якому заважає вільна творчість людей, а мистецтво загрожує його існуванню, суспільство, в котрому єдиною істиною визнається спосіб мислення правителя, де сила превалює над мислю, де засуджуються до кари смерті Ейнштейн і Манн, а твори Маркса і Гейне – до спалення на вогнищі, не є, власне, суспільством, а зграєю скажених псів, яка буде знищена людьми. Nihil nоvо: коли правителі Риму пройнялися ідеєю світового панування, Рим загинув.

      «У такому розумінні історичного й сучасного – мій оптимізм. А оптимізм – це первісний людський інстинкт, наріжний камінь людського існування, і знищити його можна тільки разом з людиною… Шановний Страусе, а не подумав ти, що оптимізм може стати і злом – якщо людина, вірячи в добро, перестає за нього боротися?»

      «…Вони обидва все життя провели у створених ними самими світах, які не мають жодного зв’язку з реальністю, – гасив обурення на товаришів Мирон, сидячи у своїй кімнаті. – Створили умисне, щоб відмежуватися від самих себе – боязливих, самолюбних, грішних, – і, озброївшись знаннями й гуманними ідеями, таврують тих, які не одягають масок або ж зривають їх з облич у відповідний час. Як я… В мене теж є належна ерудиція, я не гірше за них розумію штуку, я теж мав би чим заслонитися від своїх гріхів – вони у нас однакові. А навіщо? Навіщо ховатися тепер у естетські мудрування, у туманність науки: що це все вартує перед силою, яка нині вивільнилася з пут? Треба негайно брати час за горло, щоб він тебе не полишив знову у безсиллі; кому ти потрібний зі своєю літературою, мистецтвом,

Скачать книгу