Honey, ротвейлер Божий - Василь Базів

Скачать книгу

го поглядом на льоту. Власне, життя своє я ділю на троє – до нього, з ним і без нього. Ота середина довжиною у вісім з половиною років є для мене золотою, бо я був тут, на Землі, з ним. І не просто так – я жив поруч з ним, а він поруч зі мною.

      Ми жили разом. Вдень і вночі. І так – майже щодня. Він сам прийняв рішення з дитинства, що у моєму місці поглинання у сон, яке ми називаємо спальнею, він має бути поруч, лежачи на килимку біля мого ліжка.

      Наші два життя стали одним актом гармонії двох земних родів, які у своєму духовному сплетінні пізнали найвищу радість, яку тільки може дарувати життя на Землі. Містерія наших взаємин із такими ж, як і ми, живими поселенцями планети, з часів Ноя, котрий зберіг у хвилях Вселенського Потопу не лише репрезентований його сім’єю рід людський, а й «усі тварі по парі», та й задовго до останнього Потопу, – то вічна книга, яка пишеться впродовж тисячоліть і яку шліфують два найвидатніші коректори нашого земного статусу – Природа та Історія.

      Два наші роди, як жодні інші на планеті, сплелися на відстані десятків тисяч років тому. Резонно у компаративному осмисленні нашого союзу пізнати глибше витоки – відколи і як взялися тут, на Землі, ми і вони?

      З нами, здається, усе майже зрозуміло. Наводжу посилання на редакційну статтю найавторитетнішого у наукових колах журналу Science у номері від 11 вересня 1987 року, у якій стверджується, що «Африка є колискою сучасної людини» і що «за даними молекулярної біології людина появилася в Африці приблизно 200 тисяч років тому».

      Відтак лондонський Observer так само на першій сторінці розміщує велетенськими літерами те, що має велетенське значення для нашого самоусвідомлення: «Із Африки: шлях людини до панування над світом» (читайте мою дилогію «Кінець світу: до і після. Сага про космологічну долю людства»).

      А як із братами нашими меншими? Мій Ханни поки що не може зробити такі от посилання, які я з гордістю про наш рід навів вище. Однак існує твердження, що його якнайдальшим предком є Tibet dog, який відповідно походить із втаємниченої у космологічних масштабах території – із Тибету, який я разом зі Святою Землею у центрі із Єрусалимом та карибським Юкатаном називаю трьома порталами зв’язку людства із Абсолютом.

      Звідки цей dog як жива істота взявся у Тибеті і коли? Поки що – невідомо. Його походження – поза межами людського пізнання. Однак на тому ж Юкатані, що між двома Америками, що є батьківщиною космічних блукальців майя, я натрапив у їхній такій же космічній мудрості на твердження, що ми, гомо сапієнс, – то п’ятий комплект людства після попередніх чотирьох, знищених у результаті глобальних катастроф. Як, приміром, знищення 65 мільйонів років тому цивілізації, яку ми називаємо цивілізацією динозаврів, – після падіння на планету астероїда діаметром 10 кілометрів. Я спеціально пройшовся джунглями по дну кратера падіння цього «гостя», який добре зберігся опісля тих 65 мільйонів років.

      Тому на радість мого Ханни висловлюю гіпотезу, що його рід перейшов до нас із попереднього комплекту живої цивілізації. Вони були там, за горизонтом Атлантиди, де нас ще не було. Яких там 200 тисяч літ існування Людини? Тибетське незбагненне походження свідчить, що вони можуть бути старшими від нас на мільйони літ. Тому цілком можливо, що у нас нема жодних підстав називати їх молодшими братами. Цілком можливо, що якраз навпаки – ми просто немовлята порівняно із ними, багатомільйонними старожилами планети.

      Однак коли з часів Шумеру й Вавилону люди навчилися жити ієрархічними згромадженнями, поіменованими після Вестфальського договору модерними державами, у священній книзі нашого союзу з’явилась лише недавно заповідь, сформульована одним з найкращих із людей, Махатмою Ганді: «Про велич держави і моральний стан її народу судять по тому, як у ній ставляться до тварин».

      Звичайно, до висоти одноплемінників великого індуса із їхньою канонізацією однієї із тварин усім нам, сущим по всіх материках і континентах, далеко. Ганді взагалі ставив корову у моральній шкалі людських цінностей на одну сходинку із рідною мамою. Зрештою, не лише в Індії та індуїзмі «священна корова» слугує прикладом людського поклоніння тварині. Цивілізаційні вершини людськості – древні Єгипет, Греція і Рим – так само мали у фундаменті свого історичного вознесіння таку рушійну силу, як поклоніння жертовній дарительці цілющого трунку для людини, яка вільно ходить в інтер’єрі ХХІ століття вулицями багатомільйонного мегаполіса. То у наших азіопах спиняється людський потік, коли на шаленій швидкості везуть тіло корумпованого ідола вулицями Києва, а у Делі тисячі машин мусять завмирати у почесній варті, коли дорогу переходить її святість Корова.

      У постулатах пізнання світу мені, як вихідцю із бідної селянської родини, пієтет до дарительки практично усього, що було на столі змалку, вкоренився навічно у власній моральній конституції. Селянська дитина має щонайпізніше із семи років щоденну – без вихідних і святкових днів – трудову повинність. Пасти корову – від сходу і до заходу сонця. Якби не цей незворушний моральний і просто безпощадний трудовий гарт, я б ніколи у будь-який інший спосіб не збагнув би, що таке відповідальність людини перед собою, родиною, суспільством.

      Однак у священному статусі цілком оправдано

Скачать книгу