Сталіна не було - Борис Херсонский Сафарі

Скачать книгу

головах греків, як посуху, се гряде Ісус.

      Величезний хрест на пагорбі поперек бруса брус…

      Перун пливе вниз по течії у пітьмі.

      Перун пливе, і ось що в нього в голові,

      ось що у нього на поганому, на дерев’яному умі:

      Хрест теж дерево. Дві колоди. Що людям вони?

      Дивуватись нема чому. Ця країна ще з давнини

      звикла вклонятися дереву, каменю. Грім

      людей кидає в тремтіння, в жах.

      Жах народить брехню. Брехня у всіх на вустах.

      Кожну правду зіпсують жахом своїм.

      Я прутнем був, що стирчить з висоти земної.

      Дивись, Нащадку, що вчинили зі мною.

      Ти збережеш народ, як зберігав його я.

      Але настане і черга Твоя, ох, настане і черга Твоя.

      Перун пливе, і натовп невірних чад

      дивляться з пагорбів, і кричать, кричать,

      галасують з пагорбів і кричать: «Давай,

      видибай, Перуне, Боже, давай, випливай!»

      Перун пливе. Хмари пливуть над ним.

      Перун виплива, Дніпро тече по вусах йому струменем золотим,

      гримить на порогах, охоплює острови,

      що ними хвилями ходить ковдра висохлої трави.

      Монолог

      В такий час треба вміти

      тримати рота на замку,

      каже викладач

      літератури Вікторія.

      Вона запевняє, що

      її телефон прослуховується.

      Вікторія, як і багато людей тут, —

      напівросіянка,

      напівукраїнка, але

      ідентифікує себе

      з російською культурою.

      Вона схвалила б анексію Харкова.

      На щастя, її дочка скоро виходить заміж

      за москвича і стане російською громадянкою,

      радіє вона;

      шкодує вона лише про те, що наречений —

      слабовільна нікчемна людина.

      Вікторія вважає українську

      літературу другосортною,

      так само як і український театр:

      суміш

      авангардистського

      перформенсу і буфонади —

      пояснює вона

      зі страдницьким

      виразом обличчя

*

      Це не мій верлібр, просто

      я вирішив розташувати в стовпчик

      переклад фрагмента статті

      з Франкфуртської газети.

      Вони друкують такі монологи,

      тому що потрібна зрівноважена позиція,

      тому що потрібно вислухати іншу сторону.

      Я хочу бачити ваги, на яких

      зважують моральну позицію.

      Я хочу кинути на ці ваги

      осколки мін, снарядів,

      нестримне вихваляння Гіркіна,

      маскулінність великого Мотороли,

      істерики літніх жінок, куплені

      за мізерно малі гроші.

      І головне – страждальницький вираз обличчя

      викладача літератури Вікторії.

      Це вигадане ім’я, але

      не слід забувати, що Вікторія – це перемога.

      ♦ ♦ ♦

      в нашій мові рима Україна-руїна

      щось звичне, як кров та любов,

      як новина й провина,

      як покров Владичиці та покров Христов,

      во

Скачать книгу