Публіцистика: вибрані статті, інтерв’ю - Іван Драч

Скачать книгу

усім фанатизмом самопереконання, пройняті глибокою вірою, як правило, винесені ним із багаторічних, часто жорстоких випробувань, – вони були для нього не думами холодних розмислів, але думами-почуттями, якими дихало його серце. Довго ховані й тим глибші, вони тягарем були в його душі – своїй похмурій в’язниці, мучились у неволі, рвалися на волю, і Сковорода то хапався за перо письменника, то з усією простодушністю дитини забувався в усній чи письмовій бесіді з друзями, то ще з більшою простодушністю підносив свій голос серед натовпу народу, висловлював себе своєрідно, дивно, химернувато, незрозуміло для смислу звичайного, і хоча рідко зрозумілим був, та завжди захоплював своїм щирим, непідробним, полум’яним красномовством.

      Сковорода захоплював своїм красномовством, але не способом життя і дивацтвами. Сковорода скоро дізнався про це і: з одного боку, намагався, шукав випадку захоплювати, писав багато, говорив часто; з другого боку, хоча і не гадав за норовистістю характеру перемінити спосіб життя, облишити дивацтва, до яких звик, але прагнув виправдати себе, захистити від обмов людей, що судили про нього лише за його зовнішністю, і, захищаючи себе, іноді прагнув примусити наслідувати себе, – ось чому він міг здатися іншим чимсь на взірець народного вчителя. «Так, так, він був народним учителем, – казали. – Він носив мужицьку свиту, він збирав навколо себе натовп простолюдинів і розповідав їм повчання».

      Та чи проникали в душу натовпу його повчання, чи мали вони на нього якийсь вплив, на його поняття про добро і зло, про істину і неправду, на його мораль? Про це не думали, не думали, що відповідь на таке питання може бути негативною».

      Та марність цих побоювань тепер очевидна. Сковорода закарбувався і в пам’яті народній, і в літературі не як химерна, дивакувата постать, а як справжній учитель народу, який відкрив кожному величезний, майже не освоєний материк – власну душу. Не можна погодитись і з тим, що Сковорода не захоплював своїм способом життя, який асоціювався, звичайно, з його дивацтвами. Саме цей спосіб життя був пробним каменем його повчань. Він дратував одних і захоплював інших непереборною силою особистого прикладу. Що ж до мимовільності його педагогічного покликання, то варто лише згадати про комплекс стосунків Сковороди з М. Ковалинським чи Я. Правицьким, чи створену філософом атмосферу, в якій розвинулась діяльність М. Каразіна, пов’язана з відкриттям Харківського університету, як поняття про Сковороду-вчителя набирає вагомого змісту.

      Людина, яку ловив світ і не міг зловити, все ж таки була впіймана. Сковорода потрапив у міцні лабети дружби. Це була любов старшого до молодшого, вчителя до учня, відданість однієї людини іншій. Листи Сковороди до М. Ковалинського дихають таким палким почуттям, що, здається, ніби то змучена безсонними ночами самота простягає тремтячі руки до юного друга:

      «Адже заради тебе, одверто кажучи, заради тебе одного я залишив мій такий приємний спокій, пустився на життєві хвилі, протягом двох років зазнав стільки ворожнечі,

Скачать книгу