-

Скачать книгу

була знехтувана, покинута й ізольована в суспільстві, потім мене забрали з дому. Мене насильно тестували й запроторили в камеру. Мене досліджували. Я голодувала. Мені кинули дружбу лише для того, щоб зрадити й утопити в цьому жахітті, за яке я маю бути вдячна. Моїм батькам. Моїм учителям. Адамові. Варнерові. «Відродженню». Вони всі мене використовували. Вони думають, що я лялька, яку можна переодягати й викручувати то так, то інак. Але вони помиляються.

      – Варнер чекає на тебе.

      Я обертаюсь і відскакую від гардеробу, захряпуючи дверцята в паніці, що стискає моє серце. Я заспокоююсь і проганяю свій страх, коли бачу Адама, що стоїть у дверях. Його вуста якусь мить рухаються, але він нічого не говорить. Несподівано він проходить уперед аж на стільки, що його можна торкнутися. Він прямує повз мене, щоб знову відчинити дверцята, що приховують речі, саме існування яких викликає в мене огиду.

      – Це все для тебе, – говорить він, не дивлячись на мене, його пальці торкаються сукні такого насиченого сливового кольору, що її хочеться з’їсти.

      – У мене вже є одяг, – я проводжу рукою по складках своїх брудних зношених лахміть.

      Зрештою він вирішує глянути на мене, але й цієї миті його очі кліпають і застигають, його вуста розтуляються від здивування. Я думаю, що, може, помившись, здобула нову подобу, і шаріюся, сподіваючись, що йому не надто гидке те, що він бачить. Не знаю, чому мене це так турбує.

      Він відводить погляд. Глибоко зітхає.

      – Я чекатиму ззовні.

      Я дивлюся на фіолетову сукню, якої торкнувся Адам. Якусь мить роздивляюся всередині гардеробу, перед тим як захряпнути його. Проводжу тремтячими пальцями по вологому волоссю і намагаюся заспокоїтися.

      Я Джульєтта. Я дівчина.

      Я не чиясь власність.

      Мені все одно, як Варнер хоче, щоб я виглядала.

      Я виходжу, і Адам секунду дивиться на мене. Він потирає потилицю й нічого не каже. Хитає головою. Рушає. Він не торкається мене, і я мала б цього не помічати, але помічаю. Я не уявляю, чого очікувати, яким буде моє життя в цьому новому місці, але в мене шкребе в шлунку від кожної вишуканої прикраси, кожного дорогого аксесуару, від кожної зайвої картини, оздоби чи освітлення цього будинку. Сподіваюся, усе воно згорить у пеклі. Я йду за Адамом по довгому, встеленому килимом коридору до повністю скляного ліфта. Він використовує ту саму карткуключ, якою відмикав мої двері, і ми заходимо всередину. Я навіть не усвідомлюю, що ліфт почав рухатися вгору через ці нескінченні поверхи. Думаю, яке це буде огидне видовище, коли я увійду до їдальні, і майже рада.

      Мені приємно розчаровувати Варнера в усьому.

      У їдальні досить місця, щоб нагодувати тисячі сиріт. Замість них там сім банкетних столів, на яких красується синій шовк, кришталеві вази з орхідеями і мрійливими ліліями, скляні глеки з гарденіями. Це чарівно. Цікаво, де вони дістали квіти. Напевно, ці квіти несправжні. Навряд чи вони можуть бути справжні. Я не бачила справжніх квітів уже багато років.

      Варнер

Скачать книгу