LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бездомні й незлобиві собаки.

      Дивний острах перейняв Віктора, і здалося йому, що його в особливому скафандрі, у якомусь броньованому підводному човні опустили на мить у минуле. Варто йому злякатися чогось – смикне він невидимий шланг, що йде нагору, у реальність, і відразу витягнуть його, знімуть скафандр і дадуть відсапнути, щоб подумав він і вирішив остаточно, чи хоче він дійсно спускатися в минуле.

      Машина зупинилася біля парадного Віктора, і він подивився уважно Павлусеві в обличчя – просто зрозумів, що Павлусь уже приїздив сюди й адресу знає.

      – Я біля трансформаторної будки чекатиму, – сказав Павлусь.

      Віктор мовчки видістався із джипу.

      Перед своїми дверима не знав, на яку ступити. У руці тримав два ключі, але погляд прикипів до кнопки дзвоника. Якщо подзвонити – однаково двері відкриють. Соня чи Ніна. Але тоді він зробить із себе гостя. Його впустили, йому відчинили. Але ж він господар. Просто його, Віктора, довго не було.

      Нарешті наважився й відчинив ключами замки, але перед тим, як відкрити двері, усе-таки подзвонив. Потім зайшов до коридору. Відразу побачив там, на підлозі, блюдко з молоком. Це для дряпучої кішки.

      Рипнули двері до кімнати, й з прорізу вигулькнула Соня, вбрана в джинсовий сарафанчик із вишитим букетом троянд. Зміряла Віктора поглядом знизу догори й зупинила погляд на його обличчі.

      – Привіт! – мовив Віктор неголосно.

      – Привіт! – відповіла Соня.

      – Ти одна?

      Вона заперечно хитнула головою.

      Віктор зітхнув. Роззувся. Зайшов до кімнати й відразу застиг на місці. Кімната його не приймала, вона була зовсім чужою: рожеві шпалери, зелені гобеленові накидки на фотелях і канапі, на столі – рожева скатертина з мереживною торочкою.

      Віктор розгледівся уважніше в пошуках знайомих речей. Підійшов до столу. Зірвав скатертину, і поліроване дерево стільниці немов усміхнулося йому.

      – Тобі що, ремонт не подобається? – запитала Соня, що стояла у дверях.

      – Не подобається, – визнав Віктор.

      Соня відкрила двері до спальні й гукнула туди:

      – Ніно, а дядькові Віктору ремонт не подобається!

      Віктор зайшов у спальню й побачив Ніну. Вона сиділа на подвійному ліжку, якого теж раніше не було. Сиділа в домашньому махровому халаті. Сиділа і дивилася на підлогу заплаканими очима.

      – Ну, здрастуй, – видихнув Віктор, відчуваючи в грудях дивне хвилювання.

      Ніна підвела на нього погляд. Кивнула у відповідь, прикусивши губу.

      – Ну чого ви як дві кішки? – проговорила раптом Соня.

      – Сонечко, вийди! – попросив Віктор. – Знайди кішку й пограйся з нею.

      – А вона на вулицю пішла!

      – Тоді просто вийди!

      Соня вийшла до вітальні, але двері лише притулила. Віктор закрив двері. І тепер стояв і мовчки дивився на мовчазну Ніну.

      – Ну, як справи? – нарешті порушив він тишу.

      – Як справи? – перепитала вона зі слізьми в голосі. – Як справи? Усе, що я нажила, усе моє щастя отак за півгодини зруйнувати… втоптати в бруд…

      – Яке

Скачать книгу