LITMIR.BIZ

Скачать книгу

Міцно тримається за руку батька, щоб не заблудитися і не блукати потім…

      Навколо неї – люди, до яких, здавалося колись, не можна близько й підійти. Люди з вченого світу! Вона вперше зустрічається з ними не в аудиторії, не за екзаменаційним столиком, уперше чує їхні розмови, суперечки, а не лекції. Вірі хочеться приглянутися до них ближче, пізнати їхній світ. Коли ж вони чужі, поглядають на неї, наче запитують: «Ти чого тут крутишся, дівчинко?» Один Мирон… Але він також забув, що Віра тримає його під руку, Мирон зовсім не звертає на неї уваги, шукає когось очима.

      «Боже, що робити?»

      – Нарешті прийшла черга й до мене, – почула Віра Сарабаїв голос і насторожилася.

      До них підходив Кривда, а з ним невисока кругловида жінка. Товсті коси звились калачиком на кучерявій голівці, циганські чарівні очі зайшли мережкою втішних сліз.

      «Це Юля», – зрозуміла Віра, і враз здалося їй, що сама стала зовсім негарною, що її личко, яким іноді пишалася перед дзеркалом, зблякло, споганіло – оця жінка, немов чарівниця, одним лише поглядом уміла відбирати в інших жінок красу.

      А Юля навіть не помітила Віри. Вона запрошувала Мирона, – він термосив за плечі Кривду, поздоровляючи його з успішним захистом, – на банкет.

      «Чого я тут стою, дурна, чого?» – мало не скрикнула Віра, і сльози закипіли в очах. Повернулася, щоб утекти і плакати весь вечір дома, але Мирон простягнув руку позад себе і затримав дівчину, а до Юлі сказав:

      – Дякую, але трапилось так сьогодні, що я не сам… Познайомився ось… з твоєю землячкою, Антоне, і жаль, щоб вона…

      Антін розвів руками.

      – Це ж чудово, що не сам! Підете разом.

      Вірі було вже зовсім близько до сліз. Блукаючи поглядом по підлозі, вона подала руку Антонові, Юлі і тут же почула її шепіт:

      – Антосю, поглянь, яка вона мила!

      Спаленіла до вух, але відчула, як до неї приходить рівновага й сміливість: милосердна чарівниця повертала їй красу.

      За столом у Мохнацького Віра досить швидко освоїлась. Ті, до кого вона могла приходити лише на лекції й екзамени, чиї книги замовляла в бібліотеці, поводилися так, як звичайні люди в гостях: вели банальні розмови і, чекаючи першого тосту, розповідали свіжі анекдоти. Бентежили Віру лише деякі допитливі погляди. Тому не могла до пуття відповісти ні на одне Антонове запитання. А він перехилявся, заступаючи собою Юлю й Мирона, і водно розпитував, як поживає старий Пантела, чи не бачила Оленчиної доні – мабуть, уже бігає, – що поробляє Опришко, як здоров’я її батька.

      – Ти краще пересядь, Антоне, – пожартувала Юля. – Наша юна знайома очарувала всіх вас сьогодні. – Вона потиснула Вірі зап’ястя. – Почувайте себе як дома, сміливіші будьте.

      Руда германістка, злодійкувато позираючи на Сарабая, Кривду і доцента Кучеренка, схилилася до жінки в окулярах, перебирала в пальцях коралі сусідки і пирскала їй здушеним смішком у саме вухо:

      – Хи-хи-хи!..

      Віра почула анекдот, також коротко хихикнула і затулила долонею губи. Некрасива жінка в окулярах

Скачать книгу