LITMIR.BIZ

Скачать книгу

рурками, що рясно зміїлися довкола нього. Під цим устаткуванням пломенів пальник, нагріваючи пузату сталеву колбу, всередині якої щось люто шипіло.

      – Ти вчасно, – хриплим голосом сказав Казимир, зачиняючи за ним двері.

      Після цього він опустив велику дверну колоду й кілька разів перевірив, чи надійно та лягла на скоби.

      Ігнацій між тим зауважив, що поряд з колбами та іншим алхімічним начинням багато порожніх пляшок з-під вина, а сам Казимир дещо непевно стоїть на ногах. «Байдуже, – подумав Цибульський, – якщо цей дивак справді зробить те, що мені обіцяв, то хай зіп’ється хоч до Delirium tremens[21]».

      Він зустрів Казимира декілька тижнів тому. Той спочатку найнявся допомагати його робітниам у млині. Робочих рук не вистачало, і Цибульський надто його не розпитував, хто він і звідки. Казимир тільки розповів, що був колись спудеєм, а потім подався найманцем у Лівонію, де кілька років воював на боці військ Радзивілла.[22] Згодом, коли найманцям почали платити менше, ніж обіцяли, вирішив повертатися спочатку на Волинь, звідкіля був родом, а потім вирушив у Галіцію.

      Казимир увесь час носив темну простору одіж, схожу на рясу монаха чи мантію аптекаря, яка, щоправда, була вже сірою від борошна. Мельники ще розповідали про його дивовижне стрілецьке вміння. Мовляв, цей чоловік із власноруч змайстрованого лука заіграшки влучав у качку на льоту.

      Та якось одного вечора Казимир відвів господаря млина вбік і повідомив, що має цінну таємницю, якою охоче з ним поділиться. Звісно, не задарма.

      – Про що йдеться? – перепитав Цибульський, жваво відмахуючись від комарів, що над річкою були великими та кусючими.

      – Про перли, – коротко відповів той.

      – Які ще перли? – не зрозумів Ігнацій.

      – Про ті, які я можу добувати з піску, – пояснив Казимир стишеним голосом, – точніше, я вмію звичайний річковий пісок перетворювати на перли.

      Цибульський недовірливо глянув на свого робітника.

      – А лайно на гречаний мед. Еге ж? – хминув він і ляснув себе по загорілій шиї, розплющивши при цьому особливо жирного комара. Тварюка ця, напившись християнської крові, навіть не намагалася злетіти. Чи радше не могла.

      Власний дотеп так припав до душі пану Цибульському, що він розреготався від душі, вишкіривши свої жовтуваті й крупні, як у віслюка, зуби.

      Казимир сягнув до кишені своєї сіруватої мантії, а коли знову дістав руку назовні, почав повільно розтискати кулак. Що більше відкривалася долоня робітника, то менше реготав Ігнацій, а зуби його потроху ховалися назад за пухкі губи. В руці Казимира виявилась жменя дрібних блискучих камінців.

      Власник млина завмер, і жадібні комарі, скориставшись цим, рясно обсіли його писок. Тепер Цибульський вже їх не помічав.

      – Справжні? – видавив він з себе.

      – Справжнісінькі, – кивнув Казимир і простягнув йому один.

      Той довго розглядав коштовність, підносив до очей, носа і навіть вух, а потім неохоче повернув Казимиру.

      – Я

Скачать книгу