LITMIR.BIZ

Скачать книгу

в очі їхні вади: одній бракувало граційності, іншій – душевної витонченості, але дівчину, яка була білетеркою з Кітса, можна було трактувати зовсім по-іншому. (Можна толерувати такі якості свого лакея, які будуть неприпустимими для представника твоєї соціальної верстви.)

      Джералдін скрутилася в куточку канапи і розглядала його, примруживши очі.

      – Ти постійно п’єш, так? – раптом сказала вона.

      – Ну, напевно, – ледь здивовано відповів Ентоні. – А ти хіба ні?

      – Ні. Інколи я ходжу на вечірки, знаєш, один раз на тиждень, але п’ю тільки два-три коктейлі. Ти й твої друзі постійно п’єте. Гадаю, ти гнобиш своє здоров’я.

      Ентоні це навіть зворушило.

      – Це так мило, що ти хвилюєшся за мене!

      – Так, хвилююсь.

      – Я не так багато п’ю, – заявив він. – Минулого місяця у мене і краплі в роті не було протягом трьох тижнів. А напиваюсь я раз на тиждень.

      – Але ти щось п’єш кожен день, а тобі тільки двадцять п’ять. Хіба в тебе немає ніяких амбіцій? А що з тобою буде в сорок?

      – У мене немає наміру так довго прожити.

      Вона клацнула язиком.

      – Ти божевііііііільний! – сказала вона, поки він змішував їй наступний коктейль, і додала: – Ти родич Адама Петча?

      – Так, він мій дід.

      – Чесно? – Вона відверто зацікавилась.

      – Абсолютно.

      – Так, цікаво. Мій татусь у нього працював.

      – Він дивний старигань.

      – А він добрий? – запитала вона.

      – Ну, у приватному житті він рідко буває нелюб’язним без особливої потреби.

      – Розкажи про нього.

      – Що саме? – Ентоні задумався. – Він худезний, і на голові в нього залишки сивого волосся, воно завжди виглядає так, ніби в ньому гуляє вітер. Високоморальний.

      – Він зробив багато хорошого, – сказала Джералдіна поважним тоном.

      – Нісенітниці! – презирливо заперечив Ентоні. – Він – побожний зануда, тугодум.

      Її думки попливли далі, обминувши сказане.

      – А чому ти з ним не живеш?

      – Може, зразу до методистів?

      – Ти божевііііііііільний!

      Вона знову клацнула язиком, висловлюючи своє несхвалення. А Ентоні подумав, якою моральною у глибині душі була ця маленька приблуда і чи буде вона такою ж моральною, коли неминуча хвиля змиє її з піску респектабельності.

      – Ти ненавидиш його?

      – Не знаю. Він мені ніколи не подобався. Люди, які для тебе щось роблять, ніколи не подобаються.

      – Він ненавидить тебе?

      – Моя люба Джералдіно, – запротестував Ентоні, жартівливо насупившись, – випий ще один коктейль. Я дратую його. Якщо я курив, а він заходив до кімнати, то починав принюхуватися. Він – надокучливий педант, зануда, та ще й лицемір. Я напевно тобі цього не казав би, якби не випив, але мені здається, що це все не важливо.

      Джералдіна, однак, продовжувала виявляти інтерес. Вона так і не доторкнулася до склянки, тримаючи її великим і вказівним пальцями, та дивилася на нього очима, в яких промайнув страх.

      – Як це лицемірний?

      – Ну, –

Скачать книгу