LITMIR.BIZ

Скачать книгу

неправильна.

      На лататті – три жаби.

      Чому?

      Тому що вирішити стрибнути й стрибнути – різні речі.

      Скільки разів ви вирішували схуднути, а потім з’ясовувалось, що за три місяці цифри на вагах так і не змінилися? Скільки разів ви мали намір кинути курити, а наступного вечора викурювали сигарету? Скільки разів ви планували у вихідні прибрати мансарду і зрештою у понеділок бачили її у ще гіршому стані?

      Якщо ви впізнаєте в цих прикладах себе, сподіваюся, що ви таки вирішите прочитати цю книжку й застосувати у житті те, чого ви тут навчитеся, а потім зробите стрибок (великий стрибок!) до успіху.

      Сер Френсіс Бекон казав: «Знання – це сила». Він мав рацію, але пропустив одне слово, що робить його вислів беззаперечним. «Застосоване знання – це сила».

      Якщо ви знаєте, проте не робите, ви не знаєте. Ось і все.

      Читайте книжку й використовуйте все, про що дізнаєтеся. Ваше життя стане інакшим. Я обіцяю.

      Я з’ясував, у чому секрет. Я вже не з’їдаю весь свій зефір.

      Коли ви завершите читати цю книжку, ви також не будете цього робити.

Доктор Хоакім де Посада,міжнародний спікер і автор книжки «Як вижити серед піраній», де проаналізовано закони досягнення успіху (правила, якими ви можете дуже вигідно скористатися, коли навчитеся перемагати бажання накинутися на зефір)

      Притча

      1. Поїдання зефіру – шлях до самознищення

      Джонатан Пейшнт,[4] зазвичай такий же стриманий і сповнений достоїнства, як і його улюблені костюми від Brooks Brothers,[5] почувався злегка потріпаним після напруженої ділової зустрічі. Коли він підійшов до свого лімузина, водій саме запихав у рот останній шматок политого кетчупом бургера.

      – Ти знову їси зефір, Артуре! – дорікнув він.

      – Зефір?

      Артура спантеличив не лише різкий тон, а й слова видавничого магната (Джонатан Пейшнт любив говорити загадками).

      – То був «Біґ-Мак», чесно. Навіть і не згадаю, коли востаннє їв зефір. Цього року в мене навіть не було зефіру у великодньому кошику, а сендвіч з арахісовим маслом і зефіром я не їв з…

      – Заспокойся, Артуре. Я знаю, що насправді ти їв не зефір. Просто я провів увесь ранок серед пожирачів зефіру, тому був розчарований, побачивши тебе за тим самим заняттям.

      – Я так розумію, це ціла історія, містере Пейшнт. Може, поїдемо, а ви тим часом розповісте?

      – Так, Артуре. Есперанса готує свою знамениту паелью – твою улюблену, наскільки я пам’ятаю, – і я попросив її накрити на стіл за двадцять хвилин, о першій. І це тісно пов’язано з моєю історією – ти зрозумієш.

      – То до чого тут зефір, містере Пейшнт?

      – Терпіння, Артуре. Незабаром дізнаєшся.

      Артур, плавно зрушивши з місця «Лінкольн Таун Кар», приєднався до потоку автівок, що рухалися середмістям, а майже розгаданий кросворд у The New York Times засунув за козирок перед пасажирським сидінням; тим часом Джонатан Пейшнт

Скачать книгу