Гроші. Ч 1. Сизий світанок - Нестор Коваль

Скачать книгу

опікуємося.

      – А, бачила я ваших кабанчиків. Я на них не зазіхала, чесно!

      – Та ми знаємо!

      – Я тут заблукала… Ви мене випадково знайшли?

      Єгері розсміялися:

      – Та як сказати… Охорона має в комп’ютері «хмару номерів» тих, хто тут працює. Як тільки з’являється хтось чужий з мобільним телефоном, електронна система реагує і вказує на місце перебування.

      – Нічого собі! Та тут у вас прямо двадцять перше століття! – розсміялася Саша. – Як я вас рада бачити, аби ви знали! Бо кабанчики ваші не дуже привітні!

      – Ми знаємо! – відповів водій. – Але без кабанів і нас ви тут би не застали!

      На цьому посмішки закінчилися і обличчя єгерів скам’яніли – по дорозі до них швидко мчав квадроцикл.

      – Добрий вечір! – Саша розцвіла у посмішці і навіть трохи крутнула спідницею. – Я…

      – Її номер – у «чорному списку»! – гаркнув без попередження охоронець. – Вежа! Вежа! – заговорив у рацію. – Викликаю на допомогу «пташку»!

      Саша подумки здригнулася. Вона знала, хто ховається за таким милим словом «пташка», зовсім не милі люди: «Беркут»! Значить, справа серйозна. Але чому вона в «чорному списку»? Чим це може обернутися для неї? Навряд чимось гарним. Хіба її не можуть затримати оці троє сильних чоловіків? Вони і так її уже затримали, контролюють – точніше, вважають, що контролюють – кожен її рух.

      І Саша побігла. Не промовивши жодного слова – легко, наче граючись, а потім усе швидше, подалі від дороги, в кущі, в гущавину дерев, щоб не наздогнали машиною або квадроциклом. Єгері заклякли з розкритими ротами. Насправді вони й думки не мали за кимось, окрім кабанів, тут ганятися, тому вискочивши з машини, стояли і роздивлялися, як серед дерев у сутінках виблискують білі стегна з-під міні-спідниці. Нічого собі видовище, може захопити будь-кого, особливо, коли довкола із жіночої статі довгий час – максимум свині… Охоронець з квадроцикла злазити не захотів, лише закричав єгерям:

      – Остолопи! Чого стоїте? Ану бігом за нею!

      Єгері й побігли. Хекаючи, досить швидко вони наздогнали Сашу і подріботіли поруч. Так втрьох до болота, а потім і до річки вони майже мовчки і дісталися за якихось пару-трійку годин. Якщо рахувати всю подорож по Заповіднику, разом із кабанами і погонею, то за день Саша набігала годин п’ять-шість, не менше.

      І от тепер, майже повністю знесилена, вона стояла на маленькому острівці посеред неширокої річки, трималася за невідоме дерево, відчувала його шорстку кору, запах його листя, вдихала запах болотяної води і ночі, а з двох берегів на неї дивилися люди, які явно не бажали їй нічого доброго. Саша думала, що ж їй зробити такого, щоб не здатися просто так, і тому закричала, що мала сил, бо нічого кращого не приходило в голову:

      – Я здаватися не буду! Краще втоплюся! Купа людей знає, що я тут!

      На обох берегах замовкли, вимкнули дальнє світло. Судячи з усього, десь тут, неподалік, вирішувалася зараз її доля. Хтось

Скачать книгу