LITMIR.BIZ

Скачать книгу

закусив губу, щоб не засміятися. Вона зображувала їх досконало.

      – Винятком була місіс Гармон. Вона мила жіночка. Увійшла сюди в капелюшку, який чудом не зсунувся з її голови, та з незав’язаними шнурками й відразу запитала, коли відбудеться вбивство. Її слова всіх збентежили, бо всі вони прикидалися, ніби зайшли випадково. Тітка Леті сухо відповіла їй, що відбудеться воно дуже скоро. А тоді задзвонили дзиґарі, і коли стих останній звук, світло погасло, двері відчинилися, і чоловік у масці сказав: «Руки вгору, хлопці» чи щось таке. Усе відбувалося наче в поганому фільмі. Справді сцена була безглуздою. А потім він двічі вистрелив у тітку Леті, і відчуття чогось безглуздого зникло.

      – Де був кожен, коли це сталося?

      – Коли погасло світло? Усі просто стояли тут, у вітальні. Місіс Гармон сиділа на канапі, Гінч (тобто міс Гінчкліф) стояла перед каміном у чоловічій позі.

      – Ви були в цій кімнаті чи в тій, що далі?

      – Переважно, думаю, я була в цій кімнаті. Патрік пішов до іншої, щоб узяти херес. Думаю, полковник Істербрук пішов за ним, але цілковитої певності в мене нема. Ми просто, як я сказала, стояли та сиділи то там, то там.

      – А де були ви?

      – Думаю, я була біля вікна. Тітка Леті пішла взяти сигарети.

      – На столі, біля арки?

      – Так – а тоді світло погасло, і почався поганий фільм.

      – У того чоловіка був потужний ліхтар. Як він ним користувався?

      – Він спрямував його на нас. Усім засліпило очі. Неможливо було не кліпати повіками.

      – Я хочу, щоб ви відповіли на це запитання точно, міс Сімонс. Чи він тримав ліхтар нерухомо, чи водив ним туди-сюди?

      Джулія поміркувала. Тепер вигляд у неї вже не був такий знуджений.

      – Він водив ним, – сказала вона повільно. – Як водять прожектором у танцювальній залі. Світло вдарило мені в обличчя, але потім ковзнуло далі по кімнаті, і пролунали постріли. Два постріли.

      – А потім?

      – Він рвучко обернувся – і Міці завила, наче сирена, невідомо звідки, а тоді пролунав ще один постріл. Потім двері зачинилися (вони зачинилися повільно, з тонким і якимсь, знаєте, моторошним скрипінням), і ми всі опинилися в темряві, не знаючи, що робити; бідолашна Банні верещала, як недорізаний кріль, а Міці репетувала в їдальні так, ніби хтось приставив їй там ніж до горла.

      – Ви думаєте, той чоловік сам у себе вистрелив чи, спіткнувшись, упав, і револьвер вистрелив сам по собі?

      – Не маю найменшого уявлення. Усе відбувалося, ніби на сцені. Спочатку я вважала, то був чийсь дурний жарт – аж поки не побачила, як цебенить кров із вуха тітки Леті. Адже, якщо ти навіть хочеш вистрелити з револьвера, щоб надати сцені правдивості, то ти стрілятимеш над головами в людей, щоб ні в кого не влучити, чи не так?

      – Та певно, що так. Ви думаєте, він бачив, у кого стріляє? Тобто я хочу запитати, чи міс Блеклок перебувала у світляному колі від ліхтаря?

      – Не можу сказати. Я не дивилася на неї. Дивилася на того, хто стріляв.

      – Я веду до того, чи думаєте ви, що той чоловік умисне стріляв у неї – в неї, а не в когось іншого?

      Джулію, схоже,

Скачать книгу