LITMIR.BIZ

Скачать книгу

кілька секунд до того, як було зняте це фото. «Він справжній герой, – сказав капітан Гефернан. – Ніхто інший не був так близько, щоб змогти втрутитися» (Додаток, с. 4, 9).

      Праворуч від фотографії, знизу вгору, було надруковано досить довге послання, написане від руки не знайомим їй почерком. Лворуч, знову ж таки знизу вгору, бігли два рядки, написані неохайним почерком Скота, причому перший рядок був трохи ширший, ніж другий… і там була також стрілочка, яка – о Боже! – вказувала на мокасин! Що ж до історії його дружини – назвімо її Лізі та Псих, драматична розповідь про справжню пригоду, – то він зрозумів геть усе. Чи розлютився він? Ні. Бо він знав, що його дружина не розлютилася. Він знав, їй усе це здасться кумедним, і то таки справді була кумедія, безглуздий акт порушення громадського порядку, то чому ж їй тепер так хочеться плакати? Ніколи за все своє життя не була вона така приголомшена, ніколи не почувала себе такою одуреною, ніколи її не затоплювала така хвиля емоцій, як у ці останні кілька днів.

      Лізі впустила вирізку з газети на книгу, налякана тим, що несподівана повінь сліз може розчинити її, як слина розчиняє в роті цукерку. Вона затулила очі долонями і завмерла в чеканні. Коли відчула впевненість у тому, що сльози не потечуть, то підняла вирізку й прочитала, що там написав Скот:

Я мушу показати це Лізі! Як вона сміятиметься! Але чи зрозуміє вона? (Наша газета стверджує: Так.)!

      Він перетворив крапку під знаком оклику на осяяне сонячною усмішкою обличчя у стилі сімдесятих років, ніби хотів побажати їй чудового дня. І Лізі його зрозуміла. Через вісімнадцять років, але яка різниця? Пам’ять – відносна.

      «Дуже й дуже, любий друже», – міг би сказати Скот.

      – Дуже й не байдуже. Цікаво, що сьогодні робить Тоні, справді дуже цікаво. Рятівник знаменитого Скота Лендона.

      Вона засміялася, і сльози, які досі стояли у неї в очах, покотилися вниз по її щоках.

      Вона обернула фото на 90 градусів і прочитала іншу, довшу цидулку:

      8-18-88

      Дорогий Скоте (якщо ви мені дозволите так себе називати): я думаю, ви захочете мати цю фотографію К. Ентоні («Тоні») Еддінґтона, молодого аспіранта, який урятував вам життя. Теннесський університет, безперечно, віддасть йому належні почесті; ми подумали, що ви теж, певно, захочете бути в курсі подій. Його адреса – 748 Колд-В’ю-авеню, Нешвіл-Норт, Нешвіл, Теннессі 37235. Містер Еддінґтон, «Убогий, але Гордий», походить із порядної родини південного Теннессі і є чудовим студентським поетом. Ви, звичайно, захочете подякувати йому (і, можливо, винагородити його) у свій власний спосіб.

З повагоюРоджер П. Драпаел, ад’юнкт-професор англійського факультету Теннесського університету, Нешвіл

      Лізі прочитала це один раз, двічі («двічі-тричі, скільки ще», проспівав би в цьому місці Скот), усе ще всміхаючись, але тепер вона робила це зі змішаним почуттям роздратованого подиву та остаточного розуміння. Роджер Драпаел, певно, був настільки ж необізнаний із тим, що там насправді сталося,

Скачать книгу