Американська пастораль - Філіп Рот

Скачать книгу

з людьми і швидко до них байдужіють; їхнє життєве кредо – рухатись, ні на що не зважаючи. Ми ж були синами цих батьків. І любити їх було нашим заняттям.

      Так уже сталося, що батько мій був хіроподом, і наша вітальня роками правила йому за медичний кабінет. Він заробляв достатньо, щоб утримати сім’ю, але не більше, а містер Левов забагатів на виробництві дамських рукавичок. Його батько, дід Шведа Левова, перебрався до Ньюарка зі Старого Світу в 1890-х і взявся міздрити овечі шкури, котрі по кілька днів дубились у вапняних чанах. Одинокий єврей у вариві з ньюаркських неотес зі слов’янським, ірландським та італійським корінням – працівників дубильні з Наттмен-стрит, якою володів король лакованої шкіри Т. П. Говелл, велике цабе в ті часи, котрий уособлював найстарішу і найбільшу промислову галузь міста – вичинювання шкір і виробництво шкіряних речей. У цьому промислі найважливішим виробничим компонентом є вода: шкіри прокручують у величезних барабанах із водою; відтак брудну рідоту з них зливають, і по трубах надходить свіжа, холодна та гаряча – сотні тисяч галонів. Маючи доступ до хорошої м’якої води, ви можете варити пиво й виробляти шкіру, і Ньюарк займався і першим, і другим: на великих броварнях і потужних дубильнях не бракувало роботи для іммігрантської братії – виснажної, у сирості та смороді.

      Його син Лу, батько Шведа Левова, у чотирнадцять років розпрощався зі школою і приступив до роботи в дубильні, допомагаючи батькові утримувати сім’ю з дев’яти ротів, і по деякім часі спритно орудував твердою плескатою щіткою, наносячи глиняну фарбу на замшу та впевнено розсортовуючи шкіру. Шкіряна фабрика, де смерділо бойнею та хімічним заводом, бо тут вимочували і прожарювали міздрю, знімали шерсть у спеціальних розчинах, засолювали голину; де в сушильному цеху з низькими стелями цілодобово обдувалися тисячі й тисячі шкур, від чого влітку температура тут доходила до ста двадцяти за Фаренгейтом; де в загромаджених чанами величезних приміщеннях було темно, як у печері, а під ногами чавкало та хлюпотіло; де схожі на чудовиськ роботяги у важенних фартухах, котрі, озброївшись гаками та жердинами, штовхали і цупили навантажені через край вагонетки, викручували і розвішували вимоклі шкури, нагадували звірів, яких женуть через дванадцятигодинну зміну; де куди не глянь, повсюди бачиш лише брудну і смердючу клоаку, заюшену червоною, чорною, синьою та зеленою рідотою, всіяною клаптями шкур, слизькою від масних плям, поміж куп солі й бочок з реактивами – і була тою школою і тим коледжом, що їх закінчив Лу Левов. І в даному випадку подиву гідне було не те, що він загрубів од такого життя, а те, що через оту грубу шкаралупу пробивалася вихованість.

      Лу пішов з «Говелл і Ко», маючи трохи за двадцять, і разом із двома братами заснував невеличку компанію, що випускала дамські сумочки та виробляла всяку всячину з крокодилячої шкіри на замовлення Р. Ґ. Соломона – ньюаркського шкіряного магната, котрий працював із кордовською та крокодилячою шкірою. Здавалося,

Скачать книгу