Американська пастораль - Філіп Рот

Скачать книгу

слова давалися без зусиль. Меррі терпіти не могла, коли її за це хвалили, і щойно це ставалося, як від плинності мови не лишалося й сліду, і деколи, доведена до відчаю, вона казала: «Колись мене заціпить так, що більше не розціпить». Аж дивно, як їй ще вистачає сил насміхатися з себе. Мила, весела жартунка! От би ще Дон узяла себе в руки та хоч інколи підігравала її жартівливому тону… Не хто інший, як Швед найкраще розумів Меррі, хоч і йому подеколи вартувало нелюдських зусиль не заволати з відчаю: «Якщо можеш набратися духу і говорити нормально, то чому ти боїшся весь час так робити?» Його відчай ніколи не спливав нагору: він не заломлював руки, як мати, не стежив пильно за її губами, не підказував потрібних звуків, а як вона щось із себе вичавлювала, то не робив із неї пуп землі; словом, робив усе, що міг, щоб цей природний ґандж не завадив Меррі відчути себе Ейнштейном. Батькові очі казали їй, що він зробить усе, аби допомогти їй, а поки вона коло нього, то нехай заїкається, скільки хоче, і нічим не гризеться. А тут на тобі – «Н-н-ні»! Передражнив її, чого, навіть під страхом смерті, не зробила б Дон.

      – 3-з-за, з-з-за…

      – Послухай, сонечко, – промовив він, і саме тоді, коли зрозумів, що ці невинні зовні літні ігри – легкі інтимні дотики, такі приємні їм обом, що жаль відмовитись, і водночас такі несерйозні, що не варт перейматися. Без натяку на будь-яку тілесність, вони звіються, щойно скінчаться канікули і вона знов пропадатиме в школі, він повернеться до роботи, і все, що сталося, швидко піде в забуття, а їхні стосунки повернуться до звичного річища. Так ось, коли він зрозумів, що в цьому літньому романі варто щось змінити, то славнозвісне чуття міри зрадило йому, він однією рукою пригорнув її до себе й поцілував у заїкасті губи з пристрастю, яку вона випрошувала цілий місяць, не дуже, мабуть, уявляючи, що просить.

      Чи був це вияв почуття, котре затопило його? Все сталося раніше, аніж він устиг щось усвідомити. Їй – усього одинадцять. На мить його пройняв страх. Раніше Швед і думати не міг про щось подібне, для нього це було табу, навіть більше ніж табу, щось із ряду речей заборонених, які природно не робити, без жодних зусиль, а тут раз – і приїхали, дарма що все тривало куцу мить. За все життя він жодного разу – ані як син, ані як чоловік чи батько, і навіть як роботодавець – не піддався спокусі, що б аж так суперечила його моральним принципам. І потім він не раз картав себе, питаючи: чи не за цей химерний батьківський промах, який пробив діру в його системі зобов’язань, він змушений розплачуватися все життя? За тим цілунком не було чогось серйозного чи намагання щось удати, це сталося один-єдиний раз, та й тривало всього п’ять секунд… ну, десять від сили… але після трагедії, коли Швед заповзято шукав витоки їхніх бід, у пам’яті його зринала саме ця нетривіальна сцена: їй одинадцять, йому тридцять шість, і вони, розбурхані грайливим морем і пекучим сонцем, щасливі, разом повертаються додому з пляжу.

      А далі Швед думав і про те, чи не занадто різко він одсунувся від неї, чи не було це зриме відсування більшим, аніж треба? Він же лише хотів показати Меррі, що їй не треба

Скачать книгу