Скачать книгу
або забите дошками. А коли батько купив фабрику, то просто по сусідству – каменем докинути – Кайлер випускав охолоджувачі для води, Фортґанґ – пожежну сигналізацію, Ласкі виготовляв корсети, Роббінс шив подушки, Хоніг робив пера для ручок. О Боже, я вже й розмовляю, як батько! Але він був правий. «Світ звихнувся!» – казав він частенько. Основна професія – крадій машин. Пройдися по Ньюарку будь-яким районом, пройдися серед білого дня – такого надивишся!.. От мене було грабанули на Берґен-стрит неподалік від Лайонсів. Пригадуєш цукерню Генрі коло літнього театру в парку? Так от, грабанули там, де колись вона стояла. Перше моє шкільне побачення, повіз дівчину до Генрі випити по склянці содової. Арлін Данциґер. Там, у палатці. Ми з’їздили в кіно, а потім я повіз її на чорно-білу содову – на ту, що з ваніллю та кавою. Тепер на Берґен-стрит чорно-біла – це не вода в цукерні Генрі. Це – найлютіша на світі ненависть. Ми їхали по вулиці – а там односторонній рух, і тут назустріч нам машина, і все, пиши пропало. Із вікон виглядало четверо шкетів. Двоє вийшло, хихоньки-хахоньки, приставили до скроні пістолет. Дав їм ключі, один із них заліз в машину, всівся за кермо. Якраз перед колишньою цукернею Генрі. Це було щось страшне. Навіть поліцейські машини гребуть серед білого дня. Тараняться лоб у лоб. Щоб подушки безпеки спрацьовували. Роблять бублики. Чув про це? Не знаєш, що таке робити бублики? Не чув? Вони для цього ті машини і крадуть. Тиснеш до межі газ, заклинюєш гальмо, врубаєш ручник, вивертаєш кермо, і машина пішла собі колами. І крутиться так на скаженій швидкості. Для них убити перехожого – раз плюнути. Збити на смерть мотоцикліста – теж раз плюнути. Розбитися на смерть самому – і на це плювати! У тебе мурашки по шкірі, коли ти навіть просто бачиш гальмівний слід. Того самого тижня, коли в мене забрали машину, перед воротами нашої фабрики на смерть збили жінку. Ті йолопи крутили свої «бублики» – і збили. Просто в мене на очах. Я саме вийшов з фабрики, збирався йти додому. Швидкість ненормальна. Машина реве. Вищить безбожно. Аж піт гонить з тебе. Мені кров у жилах захолола. А та жінка виїжджала з Другої вулиці, молода негритянка – і готова! Залишилося троє дітей. Два дні минуло – і вбили мого працівника. Чорношкірого. Та їм до лампочки, чорний ти, білий – однаково. І того вб’ють, і того. Кларк Тайлер звати того хлопця, був у мене експедитором – виїжджав із фабричних воріт, додому їхав. Дванадцять годин в операційній, чотири місяці в лікарні. На все життя інвалід. Травми голови, ушкодження внутрішніх органів, переламаний таз, розтрощене плече, пошкоджений хребет. І все через їзду на шаленій швидкості, якийсь шизанутий пацан на краденій машині, за ним копи на машині, врізається простісінько у водійські дверцята – і Кларк готовий. Вісімдесят миль на годину по Централ-авеню. Крадію дванадцять років. Щоби бачити над кермом, він поклав на сидіння скочені в рулончик килимки з підлоги. Півроку перебуде в Джеймсбурзі – і знову за кермо нової краденої тачки. І тут я зрозумів, що з мене годі. Погрожуючи пістолетом,
Скачать книгу
