Примітки
1
Заборола – захищені галереї на фортечній стіні. (Тут і далі прим. авт., якщо не зазначено інше.)
2
Відомі імена трьох князів-засновників Києва – Кий, Щек, Хорив. Авторка взяла на себе сміливість зробити ці імена династичними в роду київських князів. Так, чоловік однієї з героїнь роману, князь Хорив, не є тим легендарним засновником, про котрого оповідає «Повість минулих літ», а просто зображений як один з його нащадків.
3
Хель – у скандинавів володарка потойбічного світу, крижаного пекла Хельгейму (названого за іменем цієї великанші), хтонічне чудовисько із гниючими ногами.
4
Пісня списів – битва. Такі поетичні метафори, що мають назву кенінґи, часто вживалися в мові скандинавів.
5
Ярл – (букв. шляхетний) скандинавський вельможа, за станом рівний бояринові у слов’янських племен.
6
Велес – язичницький бог давніх слов’ян, покровитель скотарства, торгівлі та подорожей.
7
Валькірія – небесна діва, посланниця богів, що переносить душі воїнів-героїв; Біврьост – райдужний міст до скандинавського раю – Валгалли.
8
Кáти – важкі обрубки колод, що їх спускають на ворога зі стін під час облоги.
9
Глуздир – нерозумна дитина (насмішк.).
10
Свейське – старошведське (від свеї – старошведи, Свеонія – Швеція).
11
Міклеґард – так вікінги називали столицю Візантії Константинополь, у слов’ян – Царгород.
12
Поляни – слов’янське плем’я, що жило на берегах Дніпра та в пониззях Десни.
13
Гридниця – просторе приміщення для бенкетів та зібрань дружини.
14
Омела золота – дуже гарна жінка, вродливиця (кенінґ).
15
Перун – верховний бог-громовержець, покровитель воїнів у слов’янському язичницькому пантеоні.
16
Наворопник – розвідник-дозорець і нападник у давніх слов’ян, тут і далі у значенні «шпигун».
17
Березозол – березень у давньоруському календарі, який ще в народі називають березолем. (Прим. пер.)
18
Терпеї – одне з найбільших слов’янських племен на землях спільноти радимичів.
19
Коров’яча Смерть – злий дух, що викликає падіж худоби.
20
Меншиця – за часів багатоженства молодша дружина.
21
Вуй, вуйко – дядько по матері.
22
Дирхеми – арабські срібні монети; за часів, коли слов’яни не карбували свою монету, дирхеми використовували і як гроші,
