ТОП просматриваемых книг сайта:
Лікар та душа. Основи логотерапії. Віктор Франкл
Читать онлайн.Название Лікар та душа. Основи логотерапії
Год выпуска 1982
isbn 978-617-12-4637-9, 978-617-12-4320-0, 978-617-12-4636-2, 978-617-12-4635-5
Автор произведения Віктор Франкл
Жанр Личностный рост
Издательство Книжный Клуб «Клуб Семейного Досуга»
Ми розглянули питання про сенс життя у відношенні до Всесвіту. Тепер слід обміркувати часте серед пацієнтів питання про сенс їхнього власного життя. Багато пацієнтів часто відповідає на це питання в такий спосіб, що веде їх до етичного нігілізму. Вони доходять висновку, що основна мета всього їхнього життя – це задоволення, вважаючи незаперечною істиною те, що вся людська активність зумовлена прагненням щастя, що всі психічні процеси детерміновані виключно принципом задоволення. Ця теорія провідної ролі задоволення в психічному житті є, як відомо, однією з основ психоаналізу, де принцип реальності не протиставляється принципу задоволення, а є його простим розширенням та слугує його цілям.
На наш погляд, принцип задоволення є штучним витвором психології. Задоволення – це не мета наших прагнень, а наслідок їх досягнення. На це давно вказав Кант. Коментуючи гедонізм[16] та евдемонізм[17], Шелер зауважував, що, виконуючи якусь дію, ми не сприймаємо задоволення як її мету, радше наша діяльність поряд із очікуваною метою дасть нам задоволення. Теорія принципу задоволення ігнорує інтенційний аспект усієї психічної діяльності. Люди загалом не прагнуть задоволення, вони просто хочуть того, чого хочуть. Людські очікування мають незмірну кількість завершень, тоді як задоволення завжди набуває такої самої форми незалежно від того, чи виникає внаслідок етичної або неетичної поведінки. Тож зрозумілим є те, що використання принципу задоволення призведе до нівелювання відмінностей між усіма потенційними людськими цілями. Тоді було б цілком байдуже, що робить людина, оскільки всі її вчинки матимуть ту саму мету. Гроші, витрачені на проїдання, та благодійна жертовність стали б рівнозначними вчинками, слугували б тій самій меті – позбавлення неприємних відчуттів того, хто дає гроші.
Визначте поведінку в таких поняттях – і знеціните кожен справжній моральний порив людини. Насправді співчуття вже моральне саме по собі, навіть до того, як утілиться в дію. І тільки на перший погляд воно може давати задоволення лише з елімінації несправедливості. У тій самій ситуації одна особа може відчути співчуття, інша – садистичну зловтіху з чиїхось страждань, вона буде задоволеною, підтримуючи несправедливість. Якщо б було правдою, скажімо, те, що ми читаємо гарну книжку тільки заради задоволення, ми могли б точнісінько так само витрачати гроші на смачні солодощі. Насправді від задоволення чи його нестачі в житті мало що залежить. Людині в театрі байдуже, що вона дивиться – комедію чи трагедію. Її приваблює зміст, внутрішня цінність п’єси. Звичайно, ніхто не вважає, що неприємні відчуття, які виникають під час перегляду трагічних подій на сцені, є справжньою метою відвідування театру. Бо тоді всі театрали були б прихованими мазохістами.
Твердження, що задоволення є кінцевою метою всіх, а не тільки наслідком деяких
Час, який минув, є, безумовно, незворотним, але те, що протягом цього часу сталося, є незаперечним і непорушним. Будь-яка філософія, яка звертає увагу на тлінність буття, не обов’язково є песимістичною. Образно кажучи, песиміст нагадує людину, яка зі страхом і смутком спостерігає за своїм настінним календарем, щодня зриваючи з нього листок, від чого календар стає щораз тоншим. З іншого боку, особа, яка сприймає життя саме так, подібна до людини, яка акуратно відриває сторінку з блокнота й записує свої враження, після чого спокійно відкладає її до купки раніше вирваних сторінок. Вона може з гордістю розмірковувати про викладене в цих замітках, про повноту свого життя. Як усвідомлення старіння зашкодить такій особі? Чи є в неї якісь підстави заздрити молодим людям, яких вона зустрічає у своєму житті? Чи повинна вона сумувати за власною молодістю? Чому вона має заздрити молодості? Може, прихованим у майбутньому можливостям? Вона думає: «Ні, дякую. Замість можливостей я вже маю в минулому не тільки виконану роботу і любов, але й пережиті страждання. Це те, чим я найбільше пишаюсь, те, що не надихає на заздрість». Усе, що було добрим і гарним у минулому, у ньому й лишається. З іншого боку, поки життя триває, усі свої помилки ще можна виправити (Шелер, «Wiedergeburt und Reue»). Тож наш світ не схожий на завершений фільм (як, наприклад, теорія відносності зображає процес тривання світу в сукупності чотирьох вимірів), який треба лише відтворити. Фільм цього світу ще знімають. Отже, минуле, на щастя, уже відбулося, тоді як майбутнє, на щастя, ще треба сформувати, тобто воно залежить від людської відповідальності. Що ж таке відповідальність? Відповідальність є тим, із чим ми стикаємося в житті і від чого намагаємося втекти. І справді, у відповідальності є щось бездонне. Що довше ми думаємо про неї, то більше усвідомлюємо її жахливі глибини – доки нас не здолає запаморочення. Як тільки заглибимося в сутність людської відповідальності, нас охоплює нестримне тремтіння: у відповідальності є щось страшне і водночас славетне! Страшним є усвідомлення, що саме в цю мить ми відповідаємо за прийдешнє і що кожне наше рішення вже незмінне, що кожної хвилини ми або щось творимо, або втрачаємо – утрачаємо єдину і неповторну можливість. Кожна мить містить тисячі можливостей, але ми можемо вибрати лише одну з них. Усі інші – приречені на вічне забуття. Але як приємно усвідомити, що майбутнє, наше власне і всього світу, залежить – хоча й незначною мірою – від нашого рішення. Те, що ми робимо в конкретну мить свого життя, стає реальним і вже ніколи не перейде в небуття.
Філософський напрям етики, що трактує фізичне задоволення як найвище благо і запоруку щастя. (
Філософський напрям етики, згідно з яким метою життя є щастя. (