LITMIR.BIZ

Скачать книгу

і в повітрі кружляли різні речі, як ото буває під час бурі, але навіть швидше; ніхто йому ніколи не казав, що стрілянина з рушниць може утворювати таке. Пролунали зойки, люди вигукували багато імен, зокрема – «Елізабет!», знову й знову. На якусь мить усе це його немов заморозило, а потім він і Марк побігли геть слідом за небагатьма людьми, які ще могли рухатися – з десяток їх уже лежало на землі, обличчями вгору і вниз, і він переступив через жінку, яка щось шепотіла, коли він біг схилом нагору, й вони спробували забігти до ресторану, що стояв на вершині пагорба, але там у них нічого не вийшло, й тоді вони повернули до диких котів, і Марк ще був поруч з ним. Але потім Роббі подивився через плече й не побачив Марка. Тоді Роббі зупинився під високою затіненою будівлею для диких свиней, проте знак називав їх вепрами.

      Це було непогане місце, бо навколо нього височіли стіни, тож ніхто не міг побачити його здалеку, але він міг дивитися в щілини між дошками й бачити, що відбувається на стежках. Дикі кабани рилися писками в багнюці у своїй загорожі. Їм було байдужісінько до рушниць і куль. У цьому він був цілком упевнений.

      Роббі не знав, як йому бути – бігти далі чи залишатися тут. Чи, може, когось покликати на допомогу й сподіватися, що погані люди його не почують?

      Легше зачекати. Спостерігати. Він уміє спостерігати.

      Він умів не так багато. Йому згадалася вечірка на день народження, що відбулася давно, хоч він не хотів про неї думати – він спробував зосередити свою увагу на вепрах, на розмірі їхніх голів і на цілковитій відсутності ший, ні, він не думатиме про той день народження, але якось він зачепив не той нейрон, який не стирав його спогадів, а навпаки, їх роздмухував: нагадував йому про той день, коли вони пішли на вечірку до Айдана, коли його мати сказала йому, що там буде печиво, а він дуже його любив, й Айданова мати відчинила їм двері й показала йому намет, у якому вони збиралися відзначати Айданів день народження.

      Мати Айдана була вродливою жінкою з довгим чорним волоссям, і вона нерідко погоджувалася з ним, що в команди «Рейдерз» був жахливий логотип Національної футбольної ліги. Йому було приємно спогадувати розмови з Айдановою матір’ю, і йому подобалося, коли хтось його слухав, а інші дітлахи робили щось зовсім інше – скажімо, гралися в рибалку – якось під час однієї з таких розмов йому знадобилося піти в туалет. Коли він повертався у вітальню, то почув, як говорила Айданова мама.

      – Я хочу щось сказати вам усім, – промовила вона, і її голос звучав дуже серйозно, й він напружив свою увагу, бо не хотів проґавити інструкції щодо того, як треба їсти крекер Грехема й шоколад.

      – Я хочу, щоб ви добре ставилися до Роббі, – сказала вона, коли він підходив до дверей, саме в ту мить, коли він притиснувся до стіни й хотів зробитися невидимим. – Він хлопець незвичайний. Більше я не скажу нічого.

      Роббі вже знав, що він не зовсім такий, як усі. Але почути, як це промовляє стороння людина, було чимсь іншим. Мама Айдана намагалася промовити ці слова таким тоном, ніби робила йому комплімент, але це було не так, і він це знав, і знали всі

Скачать книгу