LITMIR.BIZ

Скачать книгу

над краєчком столу, його холодне та зле око між двома лабораторними склянками; вогні забарвлювали його обличчя відтінками зеленого. Він обійшов стіл упевненим неквапливим кроком, а коли зайшов за кінець, я кинулася вперед, поспішаючи в інший бік і намагаючись відчинити двері – подумала, чи не заперти його. Та я вдарилась об вузьку полицю біля стіни. Один із закупорених глеків ударив мене по спині, відкотився та розчерепився об підлогу біля моїх ніг.

      Довкола мене заклубочився сірий дим, лізучи мені в ніс і рот, душачи мене, зупиняючи мене. Від нього мені пекло в очах, і я не могла кліпнути, не могла сягнути рукою, щоб їх потерти, – руки відмовлялися працювати. Кашель застряг у мене в горлі; все моє тіло повільно завмерло на місці, досі скоцюрблене на підлозі. Та я більше не відчувала страху, а за мить не відчувала навіть дискомфорту. Я чомусь водночас була геть важкою та невагомою, далекою. Кроки Дракона, коли він прийшов і став наді мною, я чула дуже слабко та здалеку, і мені було байдуже, що він зробить.

      Він стояв там, із холодним нетерпінням дивлячись на мене згори вниз. Я не намагалася здогадатися, що він зробить; я не могла ні думати, ні ставити собі запитання. Світ був дуже сірим і нерухомим.

      – Ні, – сказав він за мить, – ні, ти аж ніяк не можеш бути шпигункою.

      Він повернувся й залишив мене там на якийсь час – я б не могла сказати, на який саме, це могла бути й година, і тиждень, і рік, хоча згодом я дізналася, що минуло лише півдня. Потім він нарешті повернувся з невдоволено стисненими вустами. Він тримав невеличку пошарпану річ, яка колись, до того, як я протягала її за собою лісами перші сім років свого життя, була поросям, сплетеним з вовни та набитим соломою.

      – Отже, – промовив він, – ніяка не шпигунка. Дурепа та й годі.

      Далі він поклав руку мені на голову та вимовив:

      – Тезавон тагож, тезавон тагож ківі, канзон лігуш.

      Він не стільки зачитав слова, скільки проспівав їх, майже як пісню, а доки він говорив, до світу поверталися колір, час і дихання; у мене звільнилася голова, і я вислизнула з-під його руки. З моєї плоті поступово зникав камінь. Звільнилися мої руки, завзято шукаючи, за що б його вчепитись, а нерухомі ноги тим часом утримували мене на місці. Він упіймав мої зап’ястки, тож коли я нарешті повністю звільнилася, він тримав мене за руку, і можливості втекти не було.

      Утім, я не намагалася бігти. Мої думки, раптом звільнившись, бігали в десятку напрямків, так, ніби надолужували згаяний час, але мені здавалося, що він міг просто залишити мене каменем, якби хотів скоїти зі мною щось жахливе, і він принаймні перестав думати, ніби я – якась шпигунка. Я не розуміла, чому він гадав, ніби комусь може захотітися за ним шпигувати, а тим більше – королю; він же королівський чаклун, хіба не так?

      – А тепер ти мені скажеш, що ти робила? – промовив він. Його очі й досі були підозріливими, холодними та блискучими.

      – Я лише хотіла книжку, аби почитати, – сказала я. – Я не… Я не думала, що в цьому якась шкода…

      – І сталося так, що ти взяла

Скачать книгу