LITMIR.BIZ

Скачать книгу

навіть зупинений годинник двічі на день показує правильний час. «Ти, Полику, щасливчик, що в тебе Альцгеймера нема», – ось що він сказав. Терпіти не можу, коли він зве мене «Поликом». Але він не вгамовується; я вже втомився просити його, щоб перестав. Є також інші вислови (не зовсім прислів’я), які можна застосувати до Бреда Долана. Один із них – «Можна привести коня до водопою, але не можна змусити його напитися». А інший – «Як свиню не вбирай, а в ресторан не поведеш». Тупоголовістю він теж схожий на Персі.

      Свою ремарку про Альцгеймера він видав, коли мив підлогу на сонячній терасі, де я саме переглядав уже написані сторінки. Їх багацько, а коли я закінчу, то буде набагато більше.

      – Той Альцгеймер, знаєш, що воно таке?

      – Ні, – відповів я, – але не сумніваюся, що ви мені розкажете, Бреде.

      – То СНІД, тільки для старих, – сказав він і розреготався, «хака-хака-хака-хак!», як після тих своїх ідіотських анекдотів.

      Але я не розсміявся, бо сказане зачепило мене за живе. Не те щоб у мене був Альцгеймер; хоча тут, у «Соснах Джорджії», цього видовища вдосталь, дивись досхочу, але я маю звичайні старечі проблеми з пам’яттю. Здається, я більше плутаюся з часом, ніж із подіями. Передивляюся дотепер написане й думаю, що пам’ятаю всі події 32-го року. Але їх порядок у моїй голові часом перемішується. Однак, якщо буду уважний, то, мабуть, зможу все залагодити. Більш-менш.

      Джон Коффі прибув у блок Е та на Зелену милю в жовтні того року, засуджений до страти за вбивство дев’ятирічних близнючок Деттерик. Це моя основна віха. Якщо не губити її з очей, я з усім упораюся. Вільям «Дикий Білл» Вортон прийшов після Коффі; Делакруа – до нього. Так само, як і мишеня, те, яке Брутус Говелл (для друзів Брутал) назвав Пароплавом Віллі, а Делакруа потім перейменував на Містера Джинґлза.

      Називайте її як хочете, а миша прийшла першою, ще до Дела. Вона показалася ще влітку, коли в нас на Зеленій милі було двоє інших ув’язнених: Вождь, Арлен Біттербак, і През, Артур Фландерс.

      Та миша. Та бісова миша. Делакруа любив її, але Персі Ветмор, звісно, ні.

      Персі зненавидів її з першого погляду.

      2

      Миша повернулася через три дні після того, як Персі вперше погнався за нею по Зеленій милі. Дін Стентон і Білл Додж обговорювали політику… а в ті часи це означало, що обговорювали вони Рузвельта й Гувера – Герберта, не Дж. Едґара. Вони хряцали крекерами «Рітц» із коробки, яку Дін прикупив у старого Ту-Ту десь із годину тому. Персі стояв у дверях кабінету, тренуючись спритно витягати свого обожнюваного кийка, і наслухав. Він витягав палицю з того смішного вручну змайстрованого чохла, який десь роздобув, потім робив нею оберт (чи то пак намагався; найчастіше вона просто гепалася б у нього на підлогу, якби не сирицевий шнурок, яким була прив’язана до зап’ястка). Потім знову ховав у чохол. Я тієї ночі був вихідний, але наступного вечора отримав повний звіт від Діна.

      Миша прийшла Зеленою милею точнісінько так само, як і раніше: підстрибом просуваючись уперед, потім зупинялася й зазирала в порожні

Скачать книгу