LITMIR.BIZ

      Усі собаки гавкають. Але один просто лежить у своєму кошику, надто малому для нього, – дивне сіре створіння з сапфірово-блакитними очима. Цей пес надто поважає себе, щоб поводитися як решта. Вовк свого часу. Я схилився до нього. Поруч лежала жовта іграшка у формі кістки – він її навіть не торкнувся.

      – А що це за порода? – спитав я у волонтерки Лу.

      Вона почухала пляму дерматиту на руці та повідомила:

      – Акіта – японська порода. Доволі рідкісна. Трохи схожий на хаскі, еге ж?

      – Є таке.

      Це саме те місце. Я так думаю. Отут, на місці клітки з цим сумним собакою, була кімната, що слугувала нам спальнею.

      – Скільки йому років?

      – Та чимало. Одинадцять. Саме через вік нам важко знайти для нього новий дім.

      – А як він тут опинився?

      – Його забрали у власників. Ті тримали його на балконі на ланцюгу. Він був у жахливому стані. Погляньте-но, – вона показала на червоний шрам на стегні, де не росла шерсть, – гасили недопалки.

      – Він такий сумний.

      – Ще б пак.

      – А як його звати?

      – Ми не знаємо. Тож назвали Авраам.

      – Чому?

      – Бо забрали його з району вежі Лінкольна.

      – Йому пасує. Авраам.

      Пес встав та підійшов до мене. Погляд його блакитних очей наче хотів мені щось сказати. Я не збирався брати пса, принаймні сьогодні точно. Але тільки погляньте на мене, ось я кажу:

      – Я забираю його. Додому.

      Лу здивовано витріщається на мене:

      – Ви не подивитеся інших собак?

      – Ні.

      Я ще раз поглянув на рожеву набряклу пляму на руці Лу та згадав той холодний зимовий день, коли я сидів у доктора Хатчінсона під кабінетом та чекав на свій діагноз.

      Лондон, 1860 рік

      Надворі лютувала хуртовина. Після кількох аномально теплих для січня днів температура різко впала. То була найхолодніша зима в Лондоні з 1814 року (того року жартували про Наполеона, потім стався фінансовий скандал і відбувся останній зимовий ярмарок[18] на льоду

Скачать книгу