LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ж кажу, – здвигнула вона плечима, – просто сказала їм одвалити. І тоді те хлопча із двійні починає на мене волати. Ніби справді хотів порішити мене, розумієш? А той Генрі просто стояв поруч, але страхав мене найбільше. Так от. У мене є один товариш, ну там валандається сюди-туди, реально крутий, колись ганяв у банді байкерів, весь такий у ланцюгах, ну ти, блін, розумієш… Спайк Ромні, чув про такого? Я чув. І навіть бачив його на своїй першій п’ятничній гулянці.

      Здоровило, під сто кг, усі руки в шрамах, моточоботи із залізними носаками.

      – Ну, Спайк підійшов, побачив, що до мене дориваються ці двоє, пхнув цього з двійні в плече й сказав їм чухрати подалі. Перш ніж я встигла щось сказати, ті двоє накинулися на нього. Народ пробував відтягти отого твого Генрі, багато хто пробував, і не змогли. Шестеро чуваків не змогли його відтягти. Він зламав Спайкові ключицю і два ребра, зробив з обличчя відбивну. Я казала Спайку, щоб той викликав поліцію, але він, розумієш, не хотів сам ускочити в халепу, бо його не повинно було бути в студмістечку. Хай там як, а вигляд він мав жахливий.

      Джуді лишила волосся розпущеним.

      – Спайк реально крутий. І лихий. Мав би однією лівою наваляти тим двом тюхтіям у костюмах та окулярах.

      – Гмм, – промимрив я, намагаючись не розсміятися.

      Так дивно уявляти собі картину, в якій Генрі, власник дрібних круглих окулярів та книжок мовою палі,[35] ламає ключицю Спайкові Ромні.

      – Це все дуже дивно, – говорила Джуді. – Мабуть, коли настільки злі люди скаженіють, то вони по-справжньому їдуть з глузду. Як мій батько.

      – Еге ж, мабуть, да, – проказав я й собі глянув у дзеркало, поправляючи вузол на краватці.

      – Розважайся, – мляво проказала вона й рушила до виходу. Аж раптом зупинилася: – Слухай, а ти не впрієш у цьому піджаку?

      – Решта нікуди не годяться.

      – Хочеш спробувати мій?

      Я озирнувся й поглянув на неї. Вона вчилася на театрального костюмера й у зв’язку із цим могла похвалитися найрізноманітнішим вбранням, що зберігалося в її кімнаті.

      – Точно твій? – поцікавився я.

      – Украла з гардеробу в майстерні. Хотіла трошки перекроїти й зробити з нього бюстьє.

      «Дивовижно», – подумав був я, але все одно пішов за нею. Піджак виявився і справді прекрасним – стара модель Brooks Brothers, шовковий, без підкладки, кольору слонової кістки в зеленаво-синю смужку, трохи широкуватий, проте мого розміру.

      – Джуді, – мовив я, розглядаючи манжети, – він чудовий. Ти точно не проти?

      – Забирай, – відмахнулася вона. – Все одно часу немає щось із ним робити. У мене повно крою та шиття костюмів до гадського «Як вам це сподобається»,[36] трясця б його взяла. Вистава за три тижні, а я ще гадки не маю, що робити. У цьому семестрі «пощастило» з першим курсом, що має мені допомагати: швацької машинки не відрізнять від дірки в землі.

      – До речі, старий, піджак – бомба, – заявив мені Банні, коли ми вийшли з таксі. – Шовк, я вгадав?

      – Так, належав моєму дідусеві.

      Банні

Скачать книгу