LITMIR.BIZ

Скачать книгу

ти наш новий neanias? – глузливо поцікавився він.

      Новий молодий чоловік. Я підтвердив.

      – Cubitum eamus?

      – Що?

      – Нічого.

      Він переклав сигарету в ліву руку, а праву простягнув мені. Худа й тонкошкіра, немов у дівчини-підлітка.

      Хлопець і не подумав представлятись. І після короткої незатишної паузи я йому назвався.

      Той наостанок затягнувся сигаретою й викинув її у відчинене вікно.

      – Я знаю, хто ти.

      У кабінеті вже були Генрі з Банні; перший читав книгу, а другий, влігшись на парту, гучно та щиро говорив до товариша:

      – …ознака поганого смаку. От що воно таке, старий. Я в тобі розчарований. Я тобі віддав належне, але, ти вже мені пробач, розраховував на трохи більший savoir-faire[14] з твого боку…

      – Доброго ранку! – привітався Френсіс, заходячи за мною та зачиняючи за собою двері.

      Генрі підвів голову, кивнув і повернувся до читання книжки.

      – Привіт, – озвався Банні й додав, побачивши мене: – О, мої вітання! Ти нізащо не повіриш, – звернувся він до Френсіса, – але Генрі придбав собі ручку Montblanc.

      – Справді? – перепитав Френсіс.

      Банні мотнув головою в бік чаші з блискучими чорними перами на столі Джуліана.

      – Я його попереджав, казав, щоб він остерігався. А то Джуліан іще подумає, що він її поцупив.

      – Ми були разом, коли я її придбав, – не відриваючись від читання, проказав Генрі.

      – І почім такі штуки зараз? – продовжив допит Банні. Жодної відповіді.

      – Та кажи вже. Скільки? Триста баксів за штуку? – Довжелезний, він уже майже повністю з ногами лежав на парті. – А колись ти все торочив, які вони потворні. Казав, що нізащо у світі не писатимеш нічим, крім звичайної ручки. Правда ж?

      Мовчанка.

      – Дай-но я ще раз подивлюся? – спитав Банні.

      Поклавши книгу, Генрі витяг перо з нагрудної кишені й поклав на стіл.

      – На! – промовив він.

      Банні взяв ручку в руки й покрутив між пальцями.

      – Це наче товстий олівець, якими я писав у першому класі. Наслухався Джуліана?

      – Я просто хотів перову ручку.

      – Але ж хіба обов’язково такої марки?

      – Мені вже набридла ця розмова.

      – Мені здається, це ознака поганого смаку.

      – Не тобі, – різко перебив його Генрі, – щось розказувати про смак.

      Надовго запанувала тиша, під час якої Банні всівся на стілець і відкинувся на його спинку.

      – От подивімося, чим ми тут усі пишемо, – почав новий полілог Банні. – Франсуа, ти ж такий самий каламарний перодряп, як і я, хіба ні?

      – Більш-менш.

      Він тицьнув на мене пальцем, немовбито вів якесь обговорення на ток-шоу:

      – А ти, Роберте, як там твоє прізвище? Чим там навчають писати у вашій Каліфорнії?

      – Кульковими ручками, – відповів я. Банні розмашисто кивнув.

      – Щира душа, джентльмени. Прості смаки. Одразу виклав усі карти на стіл. Мені

Скачать книгу