LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бурчав мсьє Бук. – Десь проходить конференція? Конгрес?

      – Ні, мсьє. Просто збіг. Так трапилося, що багато людей вибрали собі для поїздки саме сьогоднішню дату.

      Мсьє Бук знервовано клацнув язиком.

      – У Белграді, – сказав він, – приєднають додатковий спальний вагон з Афін. Крім того, буде вагон Бухарест – Париж. Але до Белграда ми приїдемо не раніше, ніж завтра ввечері. Проблема лише в сьогоднішньому дні. Що, і в другому класі немає вільних місць?

      – У другому класі є місце, мсьє.

      – Ну і…

      – Але для жінки. Там уже їде одна німкеня, покоївка леді.

      – Là, là?![18] Яка прикра ситуація, – сказав мсьє Бук.

      – Не турбуйтеся, друже, – сказав Пуаро. – Поїду сидячи в звичайному вагоні.

      – Ні, що ви, нізащо. – Бук знову звернувся до провідника: – Усі вже прибули?

      – Правду кажучи, – сказав провідник, – один пасажир і досі не прибув.

      Він говорив повільно, зважуючи слова.

      – Продовжуйте!

      – Місце номер 7, другий клас. Цей джентльмен ще не прийшов, а вже за чотири дев’ята.

      – Хто він?

      – Англієць, – провідник перевірив список. – Мсьє Гарріс.

      – Це ім’я – хороший знак, – сказав Пуаро. – Я читав Діккенса. Мсьє Гарріс, він не прийде.

      – Будь ласка, занесіть багаж мсьє на сьоме місце, – доручив Бук. – Якщо той мсьє Гарріс з’явиться, скажемо йому, що надто пізно. Ми не можемо тримати місце так довго. Так чи так, а справу ми владнаємо. Чому я маю хвилюватися через якогось там мсьє Гарріса?

      – Як мсьє забажає, – погодився провідник.

      Він пояснив носієві, куди віднести багаж Пуаро.

      Опісля він відійшов убік, впускаючи Пуаро в потяг.

      – Tout à fait au bout, Monsieur![19] – гукнув він. – Передостаннє купе.

      Пуаро повільно рухався коридором, оскільки більшість пасажирів стояли перед своїми купе.

      Він ввічливо вибачався, як за годинником. Нарешті він дістався до призначеного купе. Усередині тягнувся за своєю валізою високий молодий американець з готелю «Токатліан».

      Побачивши Пуаро, він насупився.

      – Вибачте, – сказав він, – мені здається, що ви помилилися. – Тоді старанно вимовив французькою: – Je crois que vous avez un erreur.[20]

      Пуаро відповів англійською мовою.

      – Ви містер Гарріс?

      – Ні, мене звати Макквін, я…

      Але в той момент за плечем Пуаро почувся голос провідника. Голос був винуватий, трохи напружений.

      – Це єдине вільне місце в потягу. Тому цей джентльмен має їхати тут.

      Говорячи це, він підняв вікно в коридорі та почав заносити багаж Пуаро.

      Пуаро зі здивуванням звернув увагу на відтінок вини в його голосі. Без сумніву, провіднику пообіцяли хороші чайові, якщо він притримає купе винятково для того пасажира. Проте навіть дуже щедрі чайові втрачають свою силу, якщо директор компанії їде потягом і віддає розпорядження.

      Виклавши валізи на полиці, провідник вийшов із купе.

      – Voilà Monsieur, – сказав він. – Усе готово. Ваше місце верхнє, номер 7. Рушаємо за хвилину.

      Він

Скачать книгу