LITMIR.BIZ

Скачать книгу

того мсьє Ретчетта сьогодні вранці кілька разів стукав у його двері. Відповіді не було. Потім, приблизно півгодини тому, підійшов офіціант із вагона-ресторану. Він цікавився, чи мсьє замовлятиме déjeuner[31]. Ви ж розумієте, була одинадцята година. Я відімкнув йому двері власним ключем. Але дверний ланцюжок також був застібнутий. Ніхто не озвався, і було дуже тихо, і холодно, дуже холодно. Вікно відчинене, і сніг залітав у купе. Я подумав, що, можливо, у того джентльмена стався напад. Тому покликав chef de train. Ми зламали ланцюжок і увійшли всередину. Він був… Ah! c’était terrible![32]

      Він знову затулив обличчя руками.

      – Двері були зачинені зсередини на ключ і ланцюжок, – задумливо сказав Пуаро. – То ж не самогубство, га?

      Лікар-грек уїдливо хмикнув.

      – Чи чоловік, що коїть самогубство, завдасть собі десять, дванадцять чи п’ятнадцять ножових поранень? – запитав він.

      Очі Пуаро широко розплющилися.

      – Нечувана жорстокість.

      – Це жіночих рук справа, – уперше втрутився в розмову chef de train. – Судячи з усього, це зробила жінка. Тільки жінка може завдати стільки ран.

      Доктор Константін задумливо зморщив обличчя.

      – То мала б бути неймовірно сильна жінка, – сказав він. – Я не планую обговорювати технічні деталі, оскільки це лише заплутає справу, але можу вас запевнити, що два чи три удари були такої сили, що пройшли крізь тверді тканини кісток і м’язів.

      – Зрозуміло, що злочин учинив непрофесіонал, – сказав Пуаро.

      – Узагалі дилетант, – підтвердив доктор Константін. – Здається, ударів завдавали безладно, навмання. Деякі просто ковзнули, майже не нашкодивши. Неначе хтось заплющив очі, а тоді сліпо знову й знову шалено наносив удари.

      – C’est une femme[33], – сказав chef de train. – Жінки такі. Коли їх розлютити, у них страшна сила. – І він так переконано закивав, що всі запідозрили, що chef de train знав це з власного досвіду.

      – Можливо, я зроблю свій внесок до інформації, яку ви зібрали, – сказав Пуаро. – Мсьє Ретчетт учора звертався до мене. Він сказав, наскільки я зрозумів, що його життя в небезпеці.

      – Його «грохнули», як кажуть американці, еге ж? – сказав мсьє Бук. – Тому це не жінка. Це гангстер чи бандит.

      Здавалося, chef de train образився, що його теорія звелася нанівець.

      – Якщо це так, – сказав Пуаро, – здається, це робота дилетанта.

      У його тоні звучало професійне несхвалення.

      – У потягу є кремезний американець, – зауважив мсьє Бук, наполягаючи на своїй ідеї. – Звичайної зовнішності, жахливо одягається. Жує гумку, що, на мою думку, не прийнято в гарному товаристві. Ви знаєте, кого я маю на увазі?

      Провідник, до якого він звернувся, кивнув.

      – Так, мсьє, це купе номер 16. Але це не він. Я помітив би, якби він вийшов чи зайшов у купе.

      – Може, і ні, може, і ні. Та ми це скоро з’ясуємо. Запитання таке: що ж нам робити? – Бук подивився на Пуаро.

      Пуаро глянув на нього у відповідь.

      – Ну ж бо, друже, – сказав мсьє Бук. – Ви розумієте, про що я хочу попросити вас. Мені відомі

Скачать книгу