LITMIR.BIZ

Скачать книгу

бо покликано обох до столу. Дон Дієго спитав у сина, який він висновок зробив щодо гостевих розумових здібностей. Той відповів:

      – Заплутаного почерку його божевілля не відчитає жоден у світі лікар і не розбере щонайліпший краснописець: то нашпигований розумом шаленець із частими проблисками.

      Посідали до столу; їда була така, як дон Дієго по дорозі казав, що гостям завше пропонує, – чиста, багата і смачна; та Дон Кіхотові найбільше припала до вподоби та дивовижна тиша, що панувала в цілій господі: не дім, а справжній тобі монастир картезіянський.[71] Як же прибрали зі столу, проказали молитву подячну й помили руки, рицар уклінно попрохав дона Лоренса, щоб той прочитав вірші свої, що на турнір поетичний пише.

      – Не хочу бути схожим на тих поетів, – одказав юнак, – що відмовляються читати свої вірші, як їх просять, і виригають їх, як ніхто не хоче, тим і прокажу зараз свою глосу, що за неї ніякої собі не сподіваюсь надгороди: писав-бо ті вірші єдино задля вправи.

      – Один мій приятель, чоловік вельми розумний, – зауважив Дон Кіхот, – казав, бувало, що даремна то робота над глосами морочитись, а причина, мовляв, та, що глоса ніколи не зрівняється з самою темою, а дуже часто ще й різнить із нею, далеко од її задуму одбігаючи. До того ж правила глоси занадто тісні: сей рід віршів не допускає ані питальних речень, ані вживання виразів «сказав», «скажу» тощо, ані субстантивованих дієслів, ані зміни значень, не кажучи вже про інші умови та обмеження, що їх усі глосатори конче мусять додержуватись, як те вашій милості, безперечно, відомо.

      – Признаюсь вам по щирості, пане Дон Кіхоте, – сказав пан Лоренсо, – я весь час чигаю, чи не дасть ваша милость десь фука, та шкода мого чигання, ви мені з-поміж пальців в’юном вислизаєте.

      – Не розумію, – відповів Дон Кіхот, – що ваша милость має на увазі, говорячи про те моє ніби вислизання.

      – Згодом я все з’ясую, – сказав дон Лоренсо, – а тим часом прошу пана вислухати з увагою і тему для глоси, і саму глосу. Звучать же вони ось як.

      О, якби я міг вернуть

      Неповторну щастя мить

      Чи узнать заздалегідь

      Те, що завтра мусить буть!

Глоса

      Все минає в цьому світі,

      Все до часу, до пори;

      Розгубились в лихолітті

      Долі щедрої дари,

      Незабуті, неспожиті.

      Доле, доле! Добра будь,

      Укажи до щастя путь

      І справди мої надії!

      Дні минулі, золотії,

      О, якби я міг вернуть!

      Не прошу я в неба влади,

      Перемог і нагород,

      Я одному був би радий —

      Жити знову без турбот,

      Як колись, у дні відради

      Хай утіха прилетить

      Спраглу душу оживить,

      Жаль згасить у серці чулім,

      Хай зазнаю, як в минулім,

      Неповторну щастя мить!

      Та судьба не так судила,

      І вернути до життя

      Те, що вічність схоронила

      У безодні

Скачать книгу